Адам Міцкевич. Творчість Адама Міцкевича - Біографія.

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Адам Міцкевич
(1798-1855) 
Не буде перебільшенням стверджувати, що Міцкевич для поляків — більше, ніж поет, нехай навіть і великий. Російський поет і критик Володимир Ходасевич підібрав слова, які найбільш точно і влучно характеризують, ким був і залишається донині Міцкевич для поляків: це — найсвященніша і найпрекрасніша легенда, романтичне сяйво якої не втрачає своєї привабливої чарівності та краси.
Найбільший поет польської нації і один із найгеніальніших людей, яких видало людство.
                                                                           І. Франко

Максим Рильський писав: «Німець Гете, англієць Байрон, росіянин Пушкін, українець Шевченко, поляк Міцкевич підносяться над глухим шумом віків і говорять братніми голосами про найкращі прагнення і сподівання своїх народів, про найвищі чуття і найсвітліші думки всього людства, за те ж і звемо ми їх великими».

Поезія МІцкевича стала могутнім каталізатором утвердження національної самосвідомості польського народу і водночас найяскравішим її мистецьким виразом. У поезії Міцкевича особливості естетичного світо: гляду нації, той найкращий художній досвід, який накопичувався століттями, передаючись з покоління в покоління, нарешті дістали найбільш органічну, повну і довершену форму свого розкриття.

Щ Міцкевич і польський романтизм. Адам Міцкевич — найвизначніший польський поет-романтик і провідний представник європейського романтизму. З його ім'ям пов'язане й остаточне утвердження романтизму в польській літературі. Офіційною датою початку польського романтизму вважають 1822 р., знаменний тим, що цього року вийшла з друку збірка романтичних віршів Міцкевича під назвою «Балади і романси».

Специфічною ознакою польської романтичної поезії став її внутрішній поділ на окремі поетичні школи: «литовську», «українську», «кавказьку», «східну» і т. д. Відмінність між окремими школами полягала в основному в їх різній тематичній спрямованості («українська» школа культивувала українську тематику, «кавказька» — кавказьку тощо). Поета відносили до тієї чи іншої школи або за його походженням (наприклад, «литовське» походження було в Міцкевича), або за місцем проживання, наприклад група «кавказьких» і «східних» поетів — це переважно поляки, заслані російським царизмом на Кавказ або в Середню Азію.
Найвизначнішу роль у становленні художніх принципів польського романтизму відіграла саме «українська» поетична школа. Інтерес до України з боку польських романтиків був зумовлений, по-перше, тим, що Україна, як інонаціональне щодо Польщі середовище, асоціювалася з певною екзотикою; до того ж, трагічні та бурхливі події української історії перетиналися з польською історією, і це давало змогу при їх зображенні акцентувати польську тему. По-друге, Україна була дуже багатою на фольклор. Споріднений з польським і загальнослов'янським, він зберігся в Україні набагато краще через те, що православна церква, на відміну від католицької, суворо його не переслідувала.

Яскравою особливістю польського романтизму є його тісний зв'язок з національно-визвольною боротьбою поляків. Найвизначніші твори польського романтизму були написані не в Польщі, а в еміграції і присвячувалися патріотичній темі звільнення поляків від національного і політичного гніту. Найвідоміші представники польського романтизму — Адам Міцкевич, Юліуш Словацький, Зигмунт Красінський, Ципріян Норвід.

Центральним героєм польських романтиків була особистість, яка присвячує себе справі визволення своєї батьківщини з-під іноземного гніту. Постать самого поета для поляків асоціювалася з пророком-ясновидцем, на якого покладено високу і відповідальну суспільну місію: підіймати на боротьбу і вказувати шлях, який приведе поляків до визволення. Водночас поети намагалися узагальнити минуле й сучасне Польщі у широкій філософській та історичній пер-спективі. Звідси беруть початок численні філософські та містичні концепції історичного розвитку Польщі, представлені працями Міцкевича, Словацького, Красінського.
Життєвий шлях. Адам Міцкевич народився 24 грудня 1798 р. на хуторі Заосьє, поблизу містечка Новогрудка, яке тоді входило до складу Литви (тепер — Білорусії). Родина Міцкевичів належала до збіднілої шляхти. Батько — Миколай Міцкевич, колишній учасник повстання під проводом Т. Костюшка, був адвокатом у новогрудському суді, любив поезію, пробував писати вірші. У сім'ї, крім Адама, було ще четверо синів.

Життєва доля Міцкевича і трагічна, і незвичайна. «Міцкевич, — писав відомий польський письменник XX ст. Ян Парандовський, — був поетом упродовж кількох років, але вони дали все — від балад до "Пана Тадеуша". А далі він жив і працював як політик, публіцист, професор університету і пророк, а дні свої закінчив солдатом. Але в усіх цих своїх втіленнях він завжди залишався поетом, тому що поетична творчість не обмежується лише самими віршами: вона становить усе життя справжнього поета». І дійсно, життя Міцкевича — це наеамперед поезія. Але це не тільки вірші. Життєва доля Міцкевича органічно вплетена в історію Польщі і польського національно-визвольного руху. Географія його життя - - це майже вся Європа, це контакти і взаємозв'язки з найіменитішими людьми тогочасної Європи.

Боротьбу за визволення Польщі Міцкевич розпочав ще на студентській лаві, у Віленському університеті, де він став одним з ініціаторів створення і одним із самих активних учасників гуртка філоматів (тобто шанувальників наук), що об'єднав патріотично настроєних польських студентів. Пізніше, в 1820 р., під керівництвом філоматів була створена ще одна таємна молодіжна спілка — гурток філаретів (тобто шанувальників доброчесності), яка була радикальнішою у своїх національно-патріотичних поглядах.
Після викриття гуртка царськими жандармами і ареш- Міцкевич продовжив свою боротьбу в Росії, де він відбував заслання і де намагався налагодити стосунки з російсь-кими декабристами. Прямих свідчень на доказ того, що ІМіцкевич брав участь у декабристському русі, не існує, але його не могли не приваблювати плани декабристів, які, як відомо, виступали, зокрема, за повернення державності і незалежності Польщі.   У 1825 р. Міцкевич отримав від міністерства освіти призначення на роботу в Одесі, викладачем Рішельєвського ліцею. Але в Одесі з'ясувалося, що вакансій у ліцеї немає. В очікуванні на нове призначення поет активно занурюється у вир літературного та громадського життя Одеси, відвідує літературні салони, заводить нові знайомства. Потім він здійснив подорож по Криму, враження від якої відбились у його знаменитій збірці «Кримські сонети», і повернувся до Москви.

В Москву Міцкевич прибув у грудні 1825 р., за два дні до початку повстання декабристів у Петербурзі. Поразку декабристів він пережив дуже тяжко, і тому, що співчував цьому рухові, і тому, що хвилювався за власну долю, оскільки сам мав знайомства серед декабристів. Після того як вляглася хвиля арештів, Міцкевич налагоджує зв'язки з літературними колами Москви та Петербурга, знайомиться з Пушкіним і Жуковським, працює в кількох журналах і виступає з проектом польськомовного часопису.

З другої половини 20-х років популярність Міцкевича, як у Росії, так і в Польщі, стрімко зростає, і він висувається в число найвидатніших не тільки польських, а й слов'янських поетів. За допомогою Жуковського Міцкевич отримує від російського уряду дозвіл на поїздку за кордон, і з травня 1829 р. для Міцкевича починаються довгі роки еміграції. Він подорожує країнами Європи, живе в Римі та Парижі, який був одним з найбільших тогочасних центрів польської еміграції, бере активну участь у політичній діяльності польських еміграційних партій.

Пафос боротьби, пошуки шляхів і можливостей для конкретного, практичного втілення своїх революційних мрій становлять у цей час основний зміст життя Міцкевича. Він не обмежується самими лише туманними романтичними деклараціями, а намагається діяти, активно впливати на хід подій і на суспільну думку.

Однієї літератури Міцкевичу завжди здавалося занадто мало. Він прагнув включитися в боротьбу безпосередньо. З цією метою у 1848 р. він організовує еміграційний польський легіон, який, за його задумом, мав спочатку надати допомогу італійцям у їхній боротьбі за незалежність, а потім розпочати боротьбу за звільнення Польщі. Цей легіон брав участь у багатьох боях з австрійськими та французькими військами, деякий час навіть виступав у складі збройних формувань, очолюваних славетним італійським полководцем Гарібальді.

Смерть Міцкевича нагадує смерть Байрона, який, як відомо, загинув, приєднавшись до боротьби грецьких повстанців із турками. Міцкевич помер від холери у 1855 р. в Константинополі, куди приїхав з метою надати допомогу в організації польських легіонів, що мали взяти участь у Кримській війні з Росією. Адам Міцкевич похований на території замку Вавель у Кракові, неподалік від могили Таде-уша Костюшко. Як і Костюшко, ще за життя Адам Міцкевич став живою національною легендою, якою залишається для Польщі й донині.

ЛІТЕРАТУРНА ПЕРЕРВА
Цікаві факти із життя Міцкевича
За свідченням його сучасників, Адам Міцкевич вирізнявся освіченістю, витонченістю манер, увічливістю і вмінням підтримувати розмову як у світських салонах, так і в колі друзів. В його манері одягатися було щось високе і благородне. Говорив Міцкевич тихо, плавно і завжди дуже логічно. Так він і писав — плавно, швидко і майже без виправлень. Дописавши поему «Фарис», він виправив у ній лише два слова.

Незважаючи на привабливу зовнішність і витонченість манер Міцкевича, його особисте життя не складалося. Близько 1818 р. він закохався в дівчину з багатої шляхетської родини Маріанну (Марилю) Верещак, але вона вийшла за іншого. Під час перебування в Одесі Міцкевич був закоханий в польку-красуню Кароліну Со-банську, а того ж 1825 р. в Москві мав роман з Кароліною Павловою, в майбутньому відомою російською поетесою. У 1830 р. Міцкевич мало не одружився з донькою знаменитого американського письменника Фенімора Купера. Переживши ще кілька закоханостей, лише в 36 років Міцкевич одружився з донькою співачки Марії Шимановської — Целіною. Але повного щастя і спокою не знайде він і в подружньому житті, через важку хворобу дружини, яку лікарі пов'язували з психічними відхиленнями. Із шести дітей Міцкевича вижили лише четверо, свою ж першу доньку Міцкевич назвав Марилею — на честь Марилі Верещак, світлі почуття до якої зберіг на все життя.

В роки свого перебування в Росії Міцкевич був знайомий з багатьма визначними російськими письменниками. Саме на російський період припадає перший літературний успіх і широке визнан-ня поетичного таланту Міцкевича. В той час, як варшавські літе- ратурні критики не поспішали з офіційним визнанням поета Міцкевича, його талантом захоплювались провідні представники російської літературної і суспільної думки. Восени 1826 р. Міцкевич познайомився з Пушкіним. Міцкевич згадується в багатьох творах російського поета.

На всю Європу Міцкевич славився своїм мистецтвом миттєвої поетичної імпровізації, яка справляла на його слухачів ні з чим не зрівнянне враження. Свідком однієї з таких імпровізацій була відома французька письменниця Жорж Санд: «Ніхто не може точно сказати, що сталося: у кожного з присутніх створилося особливе враження. Одні кажуть, що промова його тривала п'ять хвилин, інші кажуть — годину. Достовірно лише те, що говорив він так прекрасно і висловив думки настільки високі, що всі наче збожеволіли. Почулися крики й ридання, у багатьох сталися нервові напади, інші не могли заснути всю ніч. Граф Плятер повернувся додому в стані такого дивного збудження, аж дружина його подумала, що він збожеволів, і дуже злякалася. Але коли він передав їй, як міг, не імпровізацію Міцкевича (ніхто не може повторити з неї слова), а те враження, яке вона справила на слухачів, графиня Плятер сама впала в такий самий стан і почала плакати, молитися й марити».

«Найбільший поет польської нації»
ТВОРЧІСТЬ МІЦКЕВИЧА
Справжній титан духу, Міцкевич залишив чималий творчий спадок, цікавий як своєю художньою формою, майстерністю та довершеністю, так і тією надзвичайно вагомою суспільною проблематикою, яку він порушує. Як і багато інших письменників тієї історичної доби, Міцкевич у своїй творчій еволюції проходить шлях від класицизму до романтизму, а в окремих творах вдається вже й до елементів реалістичної поетики.

Від класицизму до романтизму. Свої перші вірші Міцкевич написав ще в дитинстві. Серйозно поезією він почав займатися в університетські роки. Перші його поетичні спроби цього періоду ще перебувають у межах поетичної практики класицизму і позначені сильним впливом просвітницьких ідей Вольтера.

У 1822 р. у Вільні вийшов перший том поезій А. Міцкевича під назвою «Балади і романси». Його поява ознаменувала у творчості Міцкевича перехід на естетичні позиції романтизму. Свої нові естетичні погляди Міцкевич обґрунтував у передмові до цієї книжки, де в числі головних переваг романтизму виділив його історизм, демократичність і національний характер.

Романтична спрямованість характеризує і творчість Міцкевича періоду його перебування в Росії. Справжніми художніми перлинами тогочасних романтичних пошуків поета стали цикли «Любовні сонети» і «Кримські сонети». «Кримські сонети» увібрали в себе думки й почуття поета, який перебуває у вигнанні і свій сумний настрій передає картинами прекрасної кримської природи. «Любовні сонети» оспівують ідеальне кохання — почуття, подібне до того, яке описав Петрарка у своїх сонетах і яке стало взірцем для Міцкевича.

У цей же період Міцкевич написав балади «Три Будриси» та «Воєвода» і поему «Фарис», присвячену відомому польському мандрівнику та вченому-сходознавцю Вацлаву Ржевуському.

Національно-патріотична тематика творів російського періоду. Міцкевич широко і постійно звертався до теми національно-визвольної боротьби свого народу. Для поляків Міцкевич став чимось на зразок національного пророка, поетичного вождя, твори якого згуртовували і надихали на боротьбу національно свідомі сили польського народу.

Інтерес до національно-патріотичної тематики виявився вже в ранній творчості Адама Міцкевича, зокрема в його ранніх історичних поемах «Гражина» (1823) і «Конрад Вал-ленрод» (1827). їх специфіка полягає в тому, що тема національно-визвольної боротьби польського народу розкривається на віддаленому від сучасності історичному матеріалі героїчного спротиву тевтонським загарбникам з боку давніх литовців. Сюжет першої поеми побудований на розповіді про підступну змову литовського князя Літавора з хрестоносцями і про те, як Гражина, дружина Літавора, зруйнувала цю змову.

Головний герой другої поеми Конрад Валленрод — молодий литвин, який під виглядом німця-хрестоносця вступив до Ордену, щоб, діючи таємно, зашкодити йому «зсередини» і тим підірвати його могутність. Саме тому похід німців на Литву закінчується (стараннями Конрада як головнокомандувача) поразкою, але у фіналі твору Конрада викрито, і він трагічно загинув, а його кохана Альдона померла з горя й туги.

Поемою «Конрад Валленрод» Міцкевич недвозначно натякав на сучасного йому поневолювача Польщі — Росію і пропагував ідею таємної, підпільної боротьби з царизмом. Цей алегоричний заклик зрозуміли не тільки друзі та співвітчизники поета, а і його вороги: царська цензура заборонила твір. І$ У період еміграції Міцкевича тема національно-визвольної боротьби залишається у його творчості провідною, але національно-патріотична концепція стає більш рішучою і безкомпромісною.

До основних творів поета періоду еміграції належать новаторська драматична поема «Дзяди» (1832) та вершина поетичного генія Міцкевича, національна, або, як ще її називають, «шляхетська», епопея «Пан Тадеуш» (1832— 1834), яку за грандіозністю задуму і рівнем художньої довершеності можна порівнювати з «Гайдамаками» Шевченка і «Євгенієм Онєгіним» Пушкіна.
Loading...