Loading...

Роздуми про твір Олександра Довженка "Україна в огні"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
”Війна пройшла по землі, залишаючи після себе сльози, кров, трупи, обгорілі хати, розпалюючи у серцях ненависть та гнів. Він виливається назовні, гнів за змучену рідну країну, за знівечені долі людей, яким довелося пережити жахливі роки війни. Невже це було насправді, невже це й зараз часто-густо Знаходять міну, яка спить спокійно з часів війни, щоб одного дня підірвати на собі якогось неслухняного хлопця; невже…? Так, це наша історія, страшна, кривава історія. І не треба її забувати, відмахуючись від жахливих фактів.
Але було й інше, теж страшне, теж жахливе. Згадаємо розповіді про класову боротьбу, що і в роки війни не давала спокою, нівечила душі людей, викликаючи підозрілість, недовіру, заздрість. І це наша історія, ганебна історія. З’являються у нас лиман-чуки, яким байдужі були долі людей. Це були люди «кришталевої чесності і такого ж душевного холоду». Це були люди, як «холодні калькулятори», що невпинно проводили політику партії в життя. Тому і з’являлися у нас на українській землі зрадники, запроданці, що не знають навіть української історії, тому і йде син на батька з гвинтівкою в руках, тому і вбиває його, як Павло Хуторний вбиває свого батька. І це жахливо, але це страшна правда! Натомість ідей про незалежність, про вільну Україну прийшли до нас партійні вказівки, слова Сталіна, які заперечували існування вільних народів. Каже німецький офіцер фон Крауз про українців: «Вони… живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім’ї, дружби! У них від слова нація остався тільки прикметник». Знівечено ширу, чесну душу українців.
Мені здається, що неможливо краще написати про роки війни, ніж це зробив Олександр Довженко. Я так і бачу ту неприховану правду війни, від якої щемить болісно серце. Постає переді мною і родина Запорожців, і Василь Кравчина, і родина Хуторних, і ще багато героїв, яких знівечила страшна війна, забравши і родичів, забравши щось добре з серця. Залишилось у багатьох з них тільки чорна пустка, зіткана з поневірянь, незгод, сліз та крові. Бо такою страшною була ця війна, яка змітала з лиця землі і села, і міста, залишаючи позад себе тільки чорний попіл від згарищ, червоне полум’я від пожеж, змарнілих, почорнілих людей від безчестя, горя та знущань. Малює О. Довженко і те, як вішали українських людей - повішено і діда Запорожців, Демида, і як катували їх - катовано і батька Запорожців, Лавріна, і як гнали до Німеччини - забрано і дочку Запорожців, Олесю. «Повішені дивилися вгору з страшних своєї шибениць», «клали цілі родини додому вряд і стріляли, підпалюючи хати” - це криваві сторінки війни. Кидали німці й малих, ще зовсім безпорадних дітей у полум’я, ре-гочучи від тих злочинів, від яких здіймається на голові волосся. Та щоб не бачити, як живими згорають їхні діти, щоб «не клясти, не плакать», плигали у полум’я посивілі від горя матері, проклинаючи ненависних фашистів. Пам’ятають люди, які залишилися живими, пам’ятає і Олександр Довженко і те вішання, і ґвалтування, і катування. Пам’ятає і заграви, що їх далеко можна було побачити навкруги, бо освітлювали вони безпорадність, відчай людей, їхнє нехитре майно, яке перетворювалося на попіл.
Всі в світі, - за Україну… за єдиний народ, що не знайшов собі в століттях Європи людського життя на своїй землі, за народ розторганий, роздертий». І розуміють ці спустошені солдати, що все ж таки головне - Україна, Батьківщина. Тому і перемагають вони ворога. Тому і доходить додому Олеся, дочка Лавріна Запорожця, відчувши на собі увесь тягар війни, але вірить вона в перемогу: «Нізащо не буде по-німецьки, нізащо!»
Дуже жахливо, але дуже правдиво змалював у своїй кіноповісті О. Довженко криваву війну, війну, що не тільки фізично, а й духовно знищувала наших людей. Він показав, що не лише німці винні у страшній трагедії українського народу, а й політика Радянської влади на чолі із Сталіним, та ще й сам народ. Кіноповість «Україна в огні» назавжди залишиться в пам’яті наших людей як страшна згадка про роки війни, що є невід’ємною частиною нашої жахливої історії.