Loading...

Мова — найцінніший скарб нації (за поезією "Рідне слово")

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
П. Куліш як поет і патріот українського народу багато значення надавав мові. Багато хто навіть у XIX сторіччі вважав, що ця мова придатна тільки для побутового вжитку, що вона є звичайнісіньким діалектом російської мови, на якому спілкуються малоросійські чи південноросійські селяни, прості люди. Але Шевченко довів, що нею можна творити поетичні шедеври. П. Куліш продовжує його справу, у свою чергу показуючи, що у мові сконцентрувався дух нації, що, поки вона існує, існуватиме і український народ як нація. Ця тема розвивається у його поезії "Рідне слово". 

Поезія починається із сумної картини: 

Мовчки предки наші в полі, 

Мовчки спочивають, 

Тілько чорнії могили 

З вітром розмовляють. 

Могили — оце усе, що зосталося від минулої слави України. Але вона, бідна, забита як ворогами, так і власними синами-перевертнями, насправді не вмерла, а тільки дожидає свого часу. Та і як вона може вмерти, якщо живе слово, у якому втілилося усе найкраще, що має нація! Ті, хто зреклися рідної мови, ховали разом з мовою і всю правду. Але нічого у них з цього не вийшло: 

Рідне слово, Божа правдо! 

Як мала дитина, 

Тебе стала промовляти 

Хирна Україна. 

А разом із рідним словом живе і власний, український розум. І тут П. Куліш заперечує Т. Шевченкові, що у поемі "І мертвим, і живим..." розвінчує тих 

земляків, які переймають мудрість у німців, а історію вивчають "по німецькому показу". П. Куліш вважає, що українці мають власний, "не позичений у німця розум. А отже, і рідна правда, яка втілена у слові, запанує у містах і селах. Слово і правда об'єднають усіх українців, бідних і багатих, на боротьбу проти ворогів. 

Песимістична картина, що була на початку, змінюється життєстверджувальними поглядами у майбутнє. 

П. Куліш вірив у воскресіння України. І першорядну роль у цьому процесі він віддає слову. Поки живе мова, доти є надія нате, що нація нарешті прокинеться, бо почує слова правди. Отже, треба гартувати і плекати нашу мову, що їй так багато значення надавали такі люди, як П. Куліш, Т. Шевченко.