Роман "Герой нашого часу" - торжество лермонтовського реалізму

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Роман М. Лермонтова "Герой нашого часу" — реалістичний, психологічний твір. (Роман насичений глибоким суспільним і психологічним змістом. Йому притаманний лермонтовський реалізм. Твір складається з п'яти частин-повістей, кожна з яких має свою назву, свій сюжет і жанрові особливості. Всі ці повісті об'єднані навколо головного героя роману.) 

Особливості композиції та її роль у розкритті характеру Печоріна. 

Образ Печоріна. (Історію розчарованої печорінської душі викладено у сповідальних записках героя з нещадністю самоаналізу. Печорін нічого не приховує: ні про свої ідеалістичні поривання, ні про темні сторони своєї душі, ні про суперечності свідомості. Проте його характер залишається незмінним, без духовного росту — і самоаналіз цьому не сприяє. Характер героя складний, кожен розділ і кожен епізод твору збагачує його новими подробицями, дає можливість читачеві глибше зануритися у психологічний стан його душі. Печорін постійно відчуває нудьгу, невдоволеність, відчуває над собою владу долі, що обмежує його душевну діяльність і стає причиною чергового нещастя. Печорін сам собі здається демонічною істотою, злим знаряддям невмолимої долі.) 

Образи інших персонажів роману. (Всебічний образ лермонтовського героя створюють не лише його власні розповіді-сповіді, а й інші оповідачі, яких доля звела з Печоріним. Це образи не "печорінського" типу — Максим Максимич, мандрівний офіцер, Віра, княжна Мері, Грушницький, доктор Вернер. Всі вони, зіткнувшись у житті зі "злим демоном" Печоріним, зазнають нещастя або трагедії. Персонажі іншого типу — ближчі до "печорінського" — завдають лиха чи створюють небезпеку самому герою ("Тамань"). Кохання для Печоріна перетворюється на гру долями жінок, які змушені жертвувати собою, відчувати "відданість і страх" і тим тішити гордість спокусника. Через Максима Максимича і доктора Вернера Лєрмонтов показав нездатність свого героя навіть до звичайної дружби. Егоїст Печорін відчуває себе самотнім серед людей, з якими зводить його доля.) 

 Хто винен у печорінській самотності? (Хто винен у тому, що Печорін перетворився на "розумну непотрібність", на зайву людину? На це питання сам герой відповідає так: "В мені душа зіпсована світом", — тобто верхівкою тогочасного суспільства. Він жив за законами світського життя. Воно йому обридло, але існувати поза його законами він не міг, хоча, за словами Печоріна, молодим він намагався боротися і з собою, і зі світом. Щоб не здаватися смішним у світських колах, він поховав у своєму серці найкращі почуття. Автор постійно підводить читача до думки, що Печорін не навчився визначати для себе високу, шляхетну мету. І саме це робить його "зайвою людиною".) 

Значення роману М. Лермонтова "Герой нашого часу". (Лермонтовський герой слідом за байронівськими персонажами, за пушкінським Онєгіним поповнив галерею типових героїв XIX сторіччя — розчарованих у житті, зайвих у суспільстві і самотніх у вирі людських почуттів. У творі Лермонтов зображує картину російського суспільства. Душа Печоріна страждає від трагічної суперечності між глибиною його натури і безплідністю його дій. Ідейно-творча зрілість письменника відбилася й у художньому новаторстві роману, досконалості його композиції, у розкритті характерів героїв. Роман "Герой нашого часу" є торжеством лермонтовського реалізму.) 
Loading...
 
ПІДВАЛ САЙТУ