Loading...

Мотиви лірики П. Тичини - шкільний твір

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Цей поет був настільки обдарованою людиною, стільки встиг зробити, що іншому б і половини вистачило на все життя. Тичина вільно володів п'ятнадцятьма мовами, був талановитим музикантом, композитором, записував народні пісні, малював гарні картини... Та в нашій душі він лишився перш за все великим поетом, одним із незрівнянних українських ліриків, відкривачем нових форм та тем. 

Мотиви лірики Павла Тичини досить чітко групуються у декілька основних тем. Це природа України, її таємничий зв'язок з душею поета; кохання з його щастям та тривогою; доля понівеченої України й тривога за її майбутнє; цінність морально-етичних застав у душі людини; трагедія людяності у часи кривавих змін історії. На цих основах поет тче візерунки невимовної краси, пронизуючи серця всіх людей, чуйних до поезії. 

У першій збірці "Сонячні кларнети" основним настроєм було оспівування нового життя, бачення світлого майбутнього, яке постає за димом та кров'ю боротьби, сонячними кларнетами гукає до людей, надихаючи їх надією. У віршах поет сміливо ламає звичні ритми, знаходить несподівані рими, добиваючись враження, як від музики: 

Арфами, арфами — 

Золотими, голосними обізвалися гаї Самодзвонними: 

Йде весна Запашна, 

Квітами-перлами 

Закосичена. 

Змальовуючи нові часи, що настали для України, Тичина звертається до космічно-євангельських образів: 

Ой що в Софійському соборі Заграли дзвони, затремтіли. 

Не білі голуби — янголи у небі пролетіли. 

Ой там збиралися під прапори, 

Під соняшні ще й сині: 

Не буде більше пана у вільній Україні! 

Романтика революції осмислюється поетом як космічна весна, велике оновлення людства. Гинуть герої, але їхня смерть світла, сповнена глибокого сенсу. У поезії "На майдані коло церкви..." простір розширюється, площа, невелика і запилена, стає місцем, де руками простих людей твориться історія. Натхненно лунають рядки: 

Одкривайте двері — 

Наречена йде! 

Одкривайте двері — 

Горобина ніч! 

Коні, люди і хорали 

Стали... 

Революція порівнюється з нареченою, з Богоявленням, євангельські паралелі постійно зплітаються з буденністю. 

Та недовго триває таке піднесене сприйняття революційних подій. Замість урочистого панування щастя й справедливості ллється кров, брат ріже брата, люди заплуталися у прапорах та гаслах, і невідомо, де правда. З болем бачить поет, що тепер 

Звір звіра їсть. 

Він благає: 

Лежи, не прокидайся, моя мати! 

Велика ідея потребує жертв. 

Але хіба то є жертва, коли 

Звір звіра їсть? 

— Не прокидайся, мати... 

Як не змінювалися погляди Тичини на історичні події того часу, турбувало його найбільше одне: доля України. У вірші "Скорбна мати" Богородиця іде полями українськими, шукаючи розп'ятого сина, і плаче над долею цієї святої землі: 

Проходила по полю... 

І цій країні вмерти? 

Де Він родився вдруге, — 

Яку любив до смерті? 

Янголи на небі не чують плачу Матері, відвернувся зір небесний від України. Але не може вмерти ця земля, бо "вкраїнські прапори вгорі — мов сонце над степами". 

Природа батьківщини дає спочинок утомленій, засмученій душі поета. Навіть до коханої не звертається він так пестливо-лагідно, як до дерев, квітів, туманів та зірок: 

Струмок серед гаю, як стрічечка. 

На квітці метелик, мов свічечка. 

Хвилюють, маюють, квітують поля — 

Добридень тобі, Україно моя! 

Коли кохання охоплює серце, усе навкруги співає, усе відгукується поетові: інтимна лірика Тичини сповнена відчуттям розчиненості у природі, єдності кохання із світовим перебігом життя. Один з найніжніших віршів, в якому Тичині вдалося відтворити самі звуки весняної ночі, це "Ви знаєте, як липа шелестить...": 

Кохана спить, кохана спить, 

Піди збуди, цілуй їй очі. 

Кохана спить. 

Ви чули ж бо: так липа шелестить. 

Тичина — один з основоположників сучасної української поезії. Він багато вніс у розвиток і оновлення поетичної техніки, збагатив поезію новими темами і новим поглядом на звичні речі. Найбільшим внеском була, є і буде людяність його лірики, високий гуманізм, що відбився у багатьох віршах, у таких, наприклад, рядках: 

Ізнову беремо Євангеліє, філософів, поетів. 

Людина, що казала: убивати гріх! 

— на ранок з простріленою головою. 

І собаки за тіло на смітнику гризуться. 

Так не повинно бути, знає Тичина. Він, хто багато пережив і мислив, має право "замість сонетів і октав" сказати: 

Прокляття всім, 

прокляття всім, 

хто звіром став!