Loading...

У пошуках гармонії світу (за поезією Б. Пастернака)

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Оптимізмом і відчуттям приходу весни просякнутий кожен рядок вірша Б. Пастернака "Цей лютий!" (переклад М. Рябчука). 


Цей лютий! Час для сліз і віршів, 

Що не стихають ні на мить, 

Коли гримить, гуркоче хвища 

Й весною чорною горить. 



Саме на межі між спокоєм і неспокоєм, у час тривожного очікування, у час, коли хочеться плакати і щось змінити у житті, у трепетний переддень весни народжуються незвідані досі почуття. І водночас на вістрі цих почуттів у душі народжується поет. Сум'яття, радість і надії наповнюють душу, і ліричний герой Пастернака вже не знає, що краще: взятися за перо чи мчати чимдуж невідомо куди, де вільно гуляють грози і полощуть зливи, де буревії в душі можуть злитися воєдино з природними стихіями: 


Прольотку взяти. За шість гривень, 

Крізь благовіст, крізь схлип коліс — 

І чимскоріш — туди, де злива 

Гучніша від чорнил і сліз. 



Дієслова у неозначеній формі передають і сум'яття ліричного героя, і спонукання його до швидкого прийняття рішення, і водночас заклик до читача зазирнути до потаємних закутків власного серця. Можливо, там спить геній поета, і треба його лише розбудити. Адже рушійний процес у природі вже розпочався: за лютим обов'язково прийде весна. Треба зважитися на щось особливе і неординарне — принаймні спробувати розбудити у своїй душі поета. А для цього треба душу відчинити навстіж і впустити весну: 


А там земля іще чорніша, 

І вітер криками пропах, 

І чим раптовіш, тим точніше 

Вірші складаються в сльозах. 



Цей вірш належить до ранньої лірики Б. Пастернака, адже в ньому так багато символів, багато філософії, лаконізму і недомовленості. Однак геній Пастернака багатогранний, а його поезія багатопланова. Коли йдеться про кохання та інтимні стосунки з коханою жінкою, ритм вірша уповільнюється і часом завмирає. У вірші "Зимова ніч" (переклад Л. Талалая) на противагу заметілі за вікном, яка, здається, замела білим снігом увесь світ, у кімнаті тихо, спливаючи воском, горить свічка. Час зупинився для двох сердець, що б'ються в унісон: 

Мело, мело по всій землі, 

Мело, сніжило. 

Свіча горіла на столі, 

Свіча горіла. 



У цьому протиставленні двох ритмів життя — за вікном і в затишній оселі — криється глибокий філософський зміст, бо сам вірш є не що інше, як гімн коханню: 

І протяг тіні хилитав, 

І мимоволі 

Схрестились руки і уста, 

Схрестились долі. 



І, як завжди, неможливо однозначно трактувати символи поезії Б. Пастернака. Заметіль — це не лише розбурхана стихія, це ознака складного суперечливого життя. У ньому, як у заметілі, можна довго блукати наосліп, шукаючи виходу. Можна, як метелику, на світло летіти назустріч власній смерті. Однак існує тихе і рівне горіння свічки, яка є духовним орієнтиром, а світло від неї допоможе знайти єдиний правильний шлях. 

Враховуючи й автобіографічний чинник, заметіль і свіча з'єднали дві самотні душі. Святість цього гармонійного союзу підкреслюють рядки: 

На свічку дихала імла, 

Й спокуси сила 

Хрестоподібно підняла, 

Як ангел, крила. 



Поет любив життя і вірив у безмежно велике почуття кохання, яке не підвладне часу і є запорукою справжньої гармонії у світі. 

Любити Пастернака-поета для мене означає не просто насолоджуватися його поезією, а й глибоко проникати у її сутність, розуміти її мудрість і правдивість. Я щиро шкодую, що стільки поколінь співвітчизників Б. Пастернака були позбавлені можливості оцінити геній його творчості.