Loading...

Твір на тему : "Як я можу допомогти своїй державі"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Кожна людина створена для того, щоб не тільки реалізовувати свої особисті інтереси, а й дбати про державу, яка завжди очікує певної допомоги. Якщо ми живемо в незалежній державі, то це не означає, що країна не потребує, наприклад, відродження рідної мови, збереження традицій, звичаїв, культури. Народна мудрість учить: «Жити – Вітчизні служити», наголошуючи на тому, що все своє життя ми повинні присвятити служінню державі. Я вважаю, що наданому етапі перш за все необхідно рятувати від занепаду українське слово, що зараз переживає не найкращі часи. Звичайно, одна людина не здатна впоратися з таким завданням,але все починається з сімї, тобто якщо в цьому невеличкому крузі традиції, мова, культура будуть шануватися, то правильний приклад  сам «рознесеться» по цілій Україні.
По-перше, чимало наших письменників велику роль відводили патріотичній ліриці, намагаючись запалити людські серця любов’ю до рідної землі. На сторінках української літератури яскравими буквами написано про  «витязя молодої української поезії» Василя Симоненка, якого можна вважати справжнім патріотом, бо його відданість Батьківщині не можна зрівняти ні з чим.  У поезії «Задивляюсь в твої зіниці…»  ліричний герой  розмовляє з Україною, як син з матір’ю. І ці хвилини поривають душу. Читаючи такий твір, не можна залишитися байдужим до долі рідного краю.
По-друге,  наша історія багата прикладами, як часто загальнолюдське перекриває особистісне. Як тут не згадати Настю Лісовську, так звану Роксолану. Заради України вона прийняла чужу мову, віру. Це справді героїчний вчинок. Навіть частково перебравши владу в свої руки, Настя не забула про рідну землю, а, навпаки, робила все можливе для покращення життя земляків. Таких особистостей надзвичайно мало, і їм потрібно віддавати належне.
По-третє, сучасний світ характеризується моральною деградацією, духовним падінням. Поняття «чесність», «милосердя», «доброта» відходять у небуття, а слово «патріотизм», напевно, вже віджило своє. Чи довго триватиме такий безлад? Хто ж має навести порядок? Здається, не можна знайти відповіді на ці питання. То, можливо, варто почати із себе, із самовиховання у дусі любові до рідного краю?! Якщо у нашій сім’ї розмовлятимуть українською, шануватимуть національні звичаї, традиції, не занедбають культуру, то з нас візьмуть приклад сусіди, далекі родичі і мало-помалу  Україна, бо ж усе починається з малого. Наприклад, наша сімя вже стоїть на цьому шляху, і це, напевно, єдине, що я можу зробити для своєї держави. Хотілося б покращити умови життя населення, підняти рівень економіки, але ж ми не депутати! Простим людям далеко до Верховної Ради! А от відроджувати національні здобутки все-таки нам поки що під силу.
Отже, не біймося зробити перший крок: огорнімо українське слово  ореолом слави, будуймо з маленьких камінців міцну державу Україну, яка б  процвітала на зло могла  ворогам та псевдопатріотам!