Loading...

Осип Маковей - ТАЛАНТ БАГАТОГРАННИЙ І САМОБУТНІЙ

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
  В українському літературному і культурно-громадському житті на межі XIX і XX ст. постать Осипа Маковея є досить помітною, оригінальною своїми творчими виявами. Демократичний світогляд, передові літературно-естетичні погляди письменника формувалися насамперед під впливом тогочасних суспільно-політичних обставин у Галичині. Піднесення визвольного руху на західноукраїнських землях, які перебували тоді в напівколоніальній залежності від Австро-Угорської імперії, впливало на молодь, сприяло зростанню її політичної свідомості, породжувало бажання працювати для народу. До передового загону молоді, ідейними натхненниками і провідниками якої були революційні демократи на чолі з Іваном Франком, належав і Осип Маковей.
    «Працювати, жити для народу треба, мушу!» — записав він у щоденнику ще в юнацькі роки. Цьому високому завданню Осип Маковей був вірний протягом усього свого життя: і як письменник, і як культурно-громадський діяч, і як педагог. Осипу Маковею по праву належить одне з почесних місць в колі передових демократичних діячів української культури кінця XIX — першої чверті XX ст.
    Народився Осип Степанович Маковей 23 серпня 1867 р. в містечку Яворові (тепер районний центр Львівської області). Після закінчення початкової школи йому вдалося (хоч і з величезними труднощами через матеріальні нестатки) продовжити освіту в єдиній тоді на всю Галичину українській гімназії у Львові (1879—1887), а потім на філософському факультеті Львівського університету, який він закінчив 1893 р.
    Ще в гімназії допитливий юнак ознайомився з творчістю І. П. Котляревського, Т. Г. Шевченка, Марка Вовчка, Панаса Мирного, М. В. Гоголя, В. Г. Бєлінського, М. Г. Чернишевського, М. О. Добролюбова, М. Є. Салтикова-Щедріна, А. Міцкевича, Ю. Словацького та інших класиків слов'янських і західноєвропейських літератур. Цікавився тоді Маковей і природознавчими та атеїстичними працями, які мали на нього значний вплив.
    У роки навчання в університеті його духовні запити незрівнянно розширилися. Поряд з вивченням передбачених програмою наук він жадібно читав видатні твори світової літератури, вивчав іноземні мови. Займався також громадськими справами, зокрема, за порадою і допомогою І. Я. Франка, з яким 1885 р. познайомився і подружив, Осип Маковей взяв діяльну участь у підготовці та виданні журналу «Товариш» (літературно-науковий журнал революційно-демократичного напряму, заснований 1888 р.).
    Восени 1889 р. Осипа Маковея мобілізували в цісарську армію. За рік муштри і морального мордування письменник мав тільки одну розраду — зібрав, як потім згадував, «значне число вояцьких пісень».
    Після відбуття військової служби Осип Маковей кілька місяців був безробітним і терпів матеріальну скруту. За таких умов він став співробітником редакції буржуазної «народовської» газети «Діло», а через деякий час — помічником редактора урядового органу «Народна часопись». З великою гіркотою згадував про це Осип Маковей. «Доля заглузувала собі з мене,— писав він у автобіографії,— я був по симпатії радикал, а прийшлося заробляти на прожиток у «народовців», і навіть в урядовому часописі...»
    Шлях громадської і літературної діяльності письменника не завжди був рівним. Не раз він потрапляв у полон дрібнобуржуазних ілюзій, а інколи й національної обмеженості. Проте щира любов до народу, до його тяжкого, але героїчного минулого, прагнення прислужитися в міру своїх сил і таланту боротьбі за його краще майбутнє завжди були провідними в культурно-громадській діяльності і літературній творчості Маковея.
    Після закінчення університету письменник цілком віддався літературній праці. У західноукраїнських виданнях друкуються його публіцистичні статті, фейлетони, рецензії та літературно-критичні нариси, ліричні й сатиричні вірші, поеми, казки, повісті, систематичні огляди поточного культурно-громадського і літературно-мистецького життя. В 1895 р. вийшла книжка віршів і поем Осипа Маковея під назвою «Поезії». 1901 р. побачила світ його перша збірка оповідань і нарисів «Наші знакомі», а 1904 р. друга — «Оповідання».
    Деякий час Осип Маковей працював помічником редактора «народовського» журналу «Зоря» і понад два з половиною роки (1895—1897) був відповідальним редактором буржуазно-народовської газети «Буковина» в Чернівцях. Власником газети була інша особа, і Осип Маковей фактично не мав можливості впливати на її політичний напрям, та все ж спромігся опублікувати тут чимало матеріалів демократичного характеру. Ідучи за прикладом І. Я. Франка, Маковей-редактор турбувався про молодих письменників і допоміг увійти в літературу О. Ю. Кобилянській, Маркові Черемшині, С. М. Ковалеву, Т. Г. Бордуляку, Є. І. Ярошинській та іншим авторам, твори яких друкував на сторінках «Буковини». Тут же було опубліковано чимало творів Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка, Марка Вовчка, Юрія Федьковича та ряд перекладів із слов'янських і західноєвропейських літератур.
    Редакторську й літературну діяльність Осипа Маковея позитивно оцінювали І. Я. Франко, Леся Українка, М. М. Коцюбинський, В. С. Стефаник, Марко Черемшина, широкі кола передової громадськості.
Улітку 1897 р. Осип Маковей нелегально побував у Києві. Думки, настрої, переживання, пов'язані з тією мандрівкою, знайшли відображення у циклі сатиричних і ліричних віршів, який того ж року вийшов окремою книжкою під назвою «Подорож до Київа».
    Наприкінці 1897 р. журнал «Зоря» було реорганізовано в загальноукраїнський літературний і культурно-громадський щомісячник «Літературно-науковий вісник». До співробітництва в редакції журналу, з ініціативи І. Я. Франка й М. І. Павлика, був запрошений також Осип Маковей. У цьому органі він плідно працював до весни 1899 р., аж поки не дістав можливість поїхати до Відня. У Віденському університеті Осип Маковей слухав лекції вчених-славістів В. Ягича, К. Їречка, М. Мурка, вивчав слов'янські мови й літератури і за порадою І. Я. Франка написав дослідження про поему «Осман» видатного хорватського поета Івана Гундулича (1589—1638), присвячену перемозі запорозьких козаків і польських військ над турками в битві під Хотином у 1621 р. На основі зібраних про цю подію матеріалів Осип Маковей написав також історичну повість «Ярошенко» (1905), яка здобула широку популярність.
    З кінця 1899 р. до осені 1910 р. Маковей працював викладачем української мови та літератури в Чернівецькій учительській семінарії. Потім три роки — у Львівській жіночій учительській семінарії.
    З травня 1913 р. і до початку першої світової війни, а потім після повернення з фронту і до кінця життя Осип Маковей був директором учительської семінарії в містечку Заліщиках (тепер районний центр Тернопільської області). Тут він здобув загальне визнання як досвідчений педагог і передовий культурно-громадський діяч. За свої народолюбні погляди письменник перебував під постійним наглядом австро-угорської, а потім польсько-шляхетської поліції.
    Під час війни 1914—1918 рр. Осип Маковей знову служив у цісарській армії, зазнавши всіх злигоднів фронтового життя. У листі до дружини він написав: «Переїхав я тисячі кілометрів, через самі Карпати три рази, бачив погромища, поруйновані міста і села, бачив нужду людей, о якій і не снилося мені».
    У творах, написаних під час війни і в післявоєнні роки, Осип Маковей правдиво відобразив тогочасну дійсність і засвідчив щире вболівання за народні інтереси. Підтвердження цього знаходимо в його поезіях, нарисах, а також у щоденникових записах. Тут, зокрема, письменник добре передав настрій жовнірів австрійської армії, особливо в той час, коли до них дійшли вісті про революцію в Росії. Сам він кожну звістку про це сприймав з величезним зацікавленням і радістю. Працюючи на військовій радіостанції, Осип Маковей таємно слухав російські передачі і робив нотатки для себе. В одній з них значиться: «Нараз самі росіяни побачили, що їх держава була досі тюрмою народів... Тепер же вона бажає свободи для всіх, бо настали демократичні часи, республіканський лад, мир без зазіхань на чуже добро, повалення мілітаризму... На мітингах незчисленних комітетів російської армії упивалися вояки сими словами... і радили, радили безконечно над щастям своїм, Росії і цілого світа».
З революцією в Росії письменник пов'язував надії на соціальне і національне визволення українського народу, на його краще майбутнє. Ці сподівання Осип Маковей особливо натхненно висловив у своїй останній поезії «Полетів би я на Україну».
    1921 р. вийшла збірка коротких нарисів-новел Осипа Маковея про війну під назвою «Кроваве поле», а 1923 р.—збірка «Прижмуреним оком», куди ввійшли сатиричні новели, написані протягом 1912—1913 рр. і в післявоєнний час. Обидві книжки передова громадськість зустріла дуже прихильно. «Те все, що Ви писали в послідніх роках в нашій літературі лишень одним оком, бо друге Ви прижмурили,— читаємо в листі В. С. Стефаника до Осипа Маковея 8 лютого 1924 р.,— є так ясне і здорове в цім часі нашого безсилля і песимізму, що я цілком щиро гратулюю Вам найбільшого поводження, яке Ви стрінули серед нашого громадянства».
    Помер Осип Маковей 21 серпня 1925 р. в Заліщиках, залишивши по собі добру пам'ять у земляків і цінну літературну спадщину для нащадків.
    Ранні поетичні твори Осипа Маковея (оригінальні і перекладні) з'явилися друком у середині 80-х років при сприянні І. Я. Франка. Кращі з них ввійшли потім до збірки «Поезії». Це твори на суспільно-політичні теми. Вони мають свою пізнавальну й художню цінність і в наш час, зокрема, сатиричні вірші про служителів церкви «Був монастир, а в нім черці...», «Панотчик смачно попоїв...» та інші, в яких поет зриває машкару святенності з духівництва, викриває облудність релігії, показує ворожість її людям праці.
    Виразний антирелігійний і антицаристський зміст має поема «Молох». Поневолений, задурманений жерцями народ стародавнього Лівану протягом віків жив у рабстві, віддавав у жертву залізній потворі — статуї бога сонця, вогню й війни Молоху — своїх найкращих доньок. Але настав час,— народ повстав проти жерців і царя, повалив і розтрощив статую Молоха.
    У мужніх, сповнених пафосу волелюбства строфах поеми майстерно передано трагічність обставин, почуття горя, гнів і радість народу, що звільнився від фізичного й духовного рабства.
Серед творів збірки привертають увагу вірші «Заплатив я податок кровавий...» і «Помер рекрут в непривітній столиці...». Своїм змістом і глибокою емоційністю вони нагадують поетичні й прозові твори Юрія Федьковича з жовнірського життя.
Роздуми про несправедливість і протиприродність людських взаємин у тогочасному суспільстві, про роль і місце поета в житті народу становлять зміст ряду віршів Осипа Маковея, написаних у середині 90-х років («Поетові», «Божі дурні», «Ти, грімка музико, заграй мені дико...» та ін.).
    Помітним кроком у творчості поета стала збірка «Подорож до Київа». Найцікавіші тут сатиричні вірші «Привіт Україні», «В Лаврі», «Самсон», ліричні поезії «У Миколи Лисенка» та «Прощання». У вірші-заспіві до збірки «Привіт Україні» Осип Маковей — «редактор з-над синього Прута»,— прибувши з Австро-Угорщини до Києва не «свобідним шляхом, а з жовтим паш-портом в кишені», висловив радість, що йому випало щастя побачити Україну, і біль, що український народ розділяли тоді «граничні стовпи, жандарми, солдати і варти».
    Найсвітлішою подією під час перебування Осипа Маковея в Києві була для нього зустріч з Миколою Лисенком. У вірші-згадці про це він висловив захоплення чарівною музикою великого українського композитора:
    Нагадую се несподіване свято, і спомини любі у мене сегодня: нема в нас такого добра забагато, як славний Лисенко і пісня народня.
    1899 р. поет опублікував цикл віршів «Гірські думи», що є немовби своєрідною сповіддю ліричного героя, який бачив ясний день і волю через грати («Другові»), страждав від того, що скрізь панувало «людське лихо», що народ жив у безправ'ї, злиднях і безпросвітній темряві. У низці віршів циклу («Схід сонця», «Шум», «Ніч», «Сон») проникливо змальовано картини чарівної природи Карпатських гір, оспівано життя верховинців («На сторожі» та ін.). На текст поезії «Тихий сон по горах ходить» чудову музику написав М. Лисенко.
    З 90-х років до першої світової війни Осип Маковей надрукував у різних виданнях чимало ліричних віршів на інтимні й суспільно-громадські теми, ряд сатиричних і гумористичних творів («Колисанка» та ін.), фейлетонів та пародій, у яких відгукувався на животрепетні питання сучасності. Тоді ж з'явилися друком його філософська драматична поема на легендарно-євангельський сюжет «Терновий вінок» (інша назва «Пілат») і гостро сатирична поема «Ревун». Певний поштовх до створення першої могли дати відомі сонети І. Я. Франка, що з'явилися 1889 р. під назвою «Легенда про Пілата». У творі Осип Маковей розгорнув цілком реальний сюжет, повернув прадавні події лицем у сучасність і скерував критику державної тиранії й сваволі проти австро-угорської монархії та її урядових інституцій. У другій поемі автор піддав сатиричному викриттю буржуазний парламентаризм, зокрема виборчу систему в державні органи цісарської Австро-Угорщини.
    У більшості віршів, написаних під час першої світової війни, Осип Маковей відобразив антимілітаристські настрої, тяжку солдатську долю, похмурі картини з життя рідного краю, що зазнав тоді страхітливих руйнувань і спустошення. Так, у поезії «Брати» (1914) поет висловив гнівний протест проти ненависної трудящим людям війни, відтворив хвилюючий епізод миролюбної зустрічі на полі бою солдатів супротивних армій.
    У віршах про війну переважають народно-розмовні інтонації. Широко застосовував поет розміри, ритміку, строфіку, образні засоби, властиві народним пісням. Це надало їм простоти, хвилюючої задушевності, емоційності.
    Поетична творчість Маковея реалістична змістом і формою. Своїми ідейно-художніми особливостями вона в значній мірі споріднена як з кращими традиціями українського поетичного слова ХІХ ст., так і з народною поезією. Поряд з творчістю І. Я. Франка, Лесі Українки, П. А. Грабовського, М. П. Старицького, В. І. Самійленка та інших поетів кінця ХІХ — початку XX ст., поетичне слово Осипа Маковея протистояло антиреалістичній, часто буржуазно-націоналістичній своїм змістом і спрямуванням літературній продукції декадентів і ліберал-народників. У численних ліричних, епічних, сатиричних і гумористичних творах поета відображено широкий і різнобарвний світ, зокрема думи, радощі й болі тієї частини західноукраїнської інтелігенції, яка, вийшовши з народних низів, найпершим обов'язком своїм вважала служити народові й дбати про його визволення.
    У теоретичних виступах і в творчій практиці Осип Маковей неухильно дотримувався принципів критичного реалізму, був представником того напряму в українській літературі кінця ХІХ — початку XX ст., для якого, за висловом Івана Франка, основним естетичним кодексом було життя з його вимогами й потребами.
    Одним із постійних джерел тем і образів Маковея-прозаїка було життя галицького містечкового люду — дрібних урядовців, торгівців, ремісників. Світ обмежених, дріб'язкових, егоїстично-приватницьких інтересів, забобонність у побуті, чинопочитання, кар'єризм, нехтування громадськими справами — все це письменник майстерно, часто з гумором і сатиричною гостротою, відобразив у багатьох оповіданнях, нарисах і фейлетонах.
    Ряд творів («Весняні бурі», «Мандоліна» та ін.) Осип Маковей присвятив молоді, показав її ідейні шукання, прагнення до освіти, науки, його юні герої — це переважно галицька гімназична молодь 80-х років ХІХ ст. Оповідання «Весняні бурі» напівавтобіографічне. В ньому, зокрема, добре відтворено ту суспільно-політичну атмосферу, в якій виховувався майбутній письменник. «Герой оповідання Демидів — се в значній мірі я сам»,— засвідчив Осип Маковей.
    Найбільший інтерес у прозовій спадщині Осипа Маковея становлять твори, в яких на повну силу розкрився його талант сатирика-гумориста. У 90-х роках з-під пера письменника вийшло чимало новел і нарисів про безбарвне життя, затхлий побут, дріб'язковість духовних запитів тодішньої західноукраїнської інтелігенції, в основній своїй масі відірваної від народу, чужої й ворожої йому. Осип Маковей викривав блазенство, демагогію, удаване народолюбство, за допомогою яких панки-інтелігенти пробивали собі дорогу до високих урядових посад. Саме такими є образи представників інтелігентів у новелах Осипа Маковея — пан Русин («Казка про Невдоволеного Русина», 1895), справоздавець від крамниць («Виклад про крамниці», 1895), жвавий панок («Новітній плуг», 1898). Це правдиві, сатирично зображені типи інтелігентів, які хизувалися «культурно-просвітною» роботою серед народу і на кожному кроці обдурювали той народ, всілякими засобами збагачувалися за його рахунок. Здобувши депутатський мандат до австрійського парламенту, вони завершували на тому свою «патріотичну діяльність» — жили в розкошах і безжурному неробстві. Характерний тип такого «діяча патріота» маємо в новелі «Казка про Невдоволеного Русина». Обіцянками, підкупами й терором він домігся свого: «...його вибрали послом. Там, правда, за нього одного виборця закололи, а трийцять і сімох продержали по кілька місяців і по рокові у в'язницях; але се вже таке право природи: кождий політик пожирає скілько там людей, щоб сам міг жити,— хто би там журився і десятками зруйнованих селян, де справа йде про мільйони?!» «Жертви мусять бути!» — така мораль цих панів-депутатів австро-угорського парламенту, мораль, якою і в наші дні керуються буржуазні політики.
    У гуморесці «Як я продавав свої новели» (1895) Осип Маковей викрив косність, байдужість галицької інтелігенції до справ розвитку культури, літератури. Разом з тим він дотепно висміяв тут численні видання «народовців» та «москвофілів» — різні їхні журнали, збірники, календарі та альманахи. Ця маловартісна друкована продукція не привертала уваги читачів із народу і тому роками лежала по книгарнях, припадаючи пилом.
    Такий же викривальний характер має сатирична новела «Новітній плуг», у якій письменник піддав критиці несумісну з народними інтересами діяльність очолюваного «народовцями» товариства «Просвіта». Промова «жвавого панка-просвітянина» — це демагогічне базікання невігласа, який, підлабузнюючись до селян, що зібралися на віче, говорить несусвітні дурниці. Конкретним, опертим на яскраві життєві приклади показом протилежності інтересів народу і пануючої верхівки Осип Маковей надавав своїм творам значної викривальної сили, не раз підносився до широких узагальнень.
Подібно до своїх сучасників і побратимів по літературній праці — В. С. Стефаника, Леся Мартовича, Марка Черемшини, Осип Маковей умів стисло й сильно зображувати спостережені в житті явища. В основу багатьох творів він поклав дійсні або цілком правдоподібні факти й події і змалював їх у такому освітленні, що, зрештою, надав їм бажаного художньо-узагальненого характеру, значного суспільно-політичного звучання. Зразком такого твору є образок «Поза правом» (1908), у якому автор представив звичайну за тодішніх умов історію розорення селянина-бідняка, перетворивши її в гостру політичну сатиру, спрямовану проти австро-угорських законів і порядків.
    Іван Франко і М. І. Павлик, а слідом за ними і багато хто з письменників демократичного напряму викривали буржуазний парламентаризм, підступні дії націоналістів, цих «синьо-жовтих лайдаків», як назвав їх В. С. Стефаник, українських і польських «панів-послів», що запопадливо допомагали цісарському урядові дерти з трудящих сім шкур. Цій же темі присвятив кілька творів і Осип Маковей. Такі сатиричні новели, як «Три політики» (1912), «Вдячний виборець» (1912), «Трудне ім'я» (1913), талановиті сатири «Як Шевченко шукав роботи» (1919) та «Твір штуки» (1911) і нині не втратили гостроти в розвінчанні українських та польських націоналістів і їхніх опікунів у капіталістичному світі.
    Тут треба зазначити, що Осип Маковей творив не тільки літературні образи представників антинародних сил, а й виступав проти конкретних осіб, називаючи їхні справжні прізвища й імена. Особливо показова щодо цього новела «Як Шевченко шукав роботи». Віртуозно застосувавши народно-казкові прийоми, засоби шаржу, гротеску, карикатури, письменник створив нове памфлет значної публіцистичної сили, яка й сьогодні таврує недругів нашого народу, найманців міжнародного імперіалізму.
    Своєрідним художньо-сатиричним синтезом, що блискуче завершує групу викривальних творів Осипа Маковея про ретроградну, антинародну частину галицької інтелігенції, є одна з найдотепніших його новел «Товариство для взаїмного величання». Затхлу атмосферу, що панувала в середовищі чиновно-урядової галицької та буковинської інтелігенції, Осип Маковей талановито відтворив сатиричними засобами, зокрема, вдало застосував гіперболу. До речі, Маковеєва гіперболічність завжди узгоджена з життєвою правдою, має конкретний, виражений у діях і вчинках персонажів характер. Тому незвичайне і неймовірне в сатирах письменника сприймається як цілком реальне, справді життєве.
    Спостереження, враження й переживання в роки .війни Осип Маковей відобразив у нечисленних поетичних творах і особливо — в емоційних коротких нарисах, що склали збірку «Кроваве поле». Пройняті глибоким ліризмом, сповнені трагізму, нариси Осипа Маковея про війну мають багато спільного з антивоєнними творами О. Ю. Кобилянської, В. С. Стефаника і Марка Черемшини. Поряд з пацифістськими мотивами в них виражено протест проти імперіалістичної війни, показано, скільки горя завдала вона народним масам. У нарисах «Кроваве поле», «Інза-лід», «Мертве місто», «На окопах», «Братання» письменник відтворив страхітливі картини народного горя — розорення, руїни, каліцтво, смерть. Хоч Осип Маковей і не розкривав справжніх причин війни, і не бачив тих суспільних сил, які поклали б край стражданням трудящих, він, проте, реалістично зображуючи події, показав, що війна була вигідна тільки багатіям, урядам, буржуазним політикам. Письменник викривав шовіністичну пропаганду, яку вели серед своїх солдатів прислужники імперіалістичних урядів цісарської Австро-Угорщини й царської Росії, недвозначно вказував на її облудну суть.
    У кількох нарисах («Границя», «Відмова», «КВД» та ін.) письменник відобразив повоєнні явища суспільного життя, коли після розпаду Австро-Угорської імперії Галичину загарбали польські пани, а Буковину — румунські бояри.
    Правдиво змальовуючи тяжкі умови життя народних мас на західноукраїнських землях у час війни і в перші післявоєнні роки, Осип Маковей, однак, не завжди правильно розумів зміст суспільно-політичних подій, свідком яких був. Але він послідовно обстоював думку про необхідність виховання у співвітчизників почуття поваги до всіх народів — великих і малих, близьких і далеких. Саме тому письменник з огидою ставився до різних націоналістичних угруповань, таврував їхніх верховодів у своїх сатиричних творах, до числа яких належить, зокрема, нарис «КВД» — блискуча сатира на націоналістичні партії, програма яких була «коротка і ясна: куди вітер дує». Каведек — це тип зрадника народу, лицемірного блазня-запроданця іноземним загарбникам. Рештки каведеків і їхніх духовних спадкоємців, викинуті на смітник історії, тепер прислужують новим своїм господарям — силам імперіалізму і реакції, які прагнуть ввергнути людство в нову світову війну.
    У перші післявоєнні роки Осип Маковей написав низку оповідань, фейлетонів і нарисів. Сім з них — («Кривда Авраама Гольдштейна», «Мухолап», «Опришки», «Тяжка операція», «Директор Лянге», «Свідок», «Ласка») ввійшли до збірки «Прижмуреним оком», а решта були опубліковані в різних періодичних виданнях.
    У цих творах з новою силою розкрився оригінальний талант Осипа Маковея — сатирика й гумориста. У новелі «Мухолап» він дотепно висміяв польсько-шляхетську поліцію, яка заарештовувала і кидала в тюрми ні в чому не винних людей. Від ув'язнення за «шпигунство» професора Краківського університету, що наважився неподалік від радянського кордону ловити для своєї колекції рідкісні види комах, врятував тільки щасливий випадок — зустріч з колишнім вихованцем, який засвідчив його особу. Між іншим, подібна історія сталася з самим письменником. В лютому 1921 р. його було арештовано й посаджено в тюрму за звинуваченням «о зраду державі, підбурюванне і симпатії більшовицькі...» А спровокували цю акцію, як засвідчив сам письменник, надто пильні «патріотичні польські донощики і бездонно глупа поліція», яку він потім «описав на пам'ятку» у кількох сатиричних новелах.
    Типовий і колоритний образ куркуля створив письменник у новелі «Тяжка операція». До безміри скупий, нездатний навіть обчислити свої багатства, куркуль Василюк симулював хворобу. А коли до нього пізньої ночі прибув лікар, він повіряє йому «велику тайну»: «Я покликав вас, щоби ви мої гроші порахували». Сцена, коли після довгих умовлянь лікар нарешті погодився зробити Василюку «тяжку операцію» — порахувати йому мільйони (в американських доларах, австрійських кронах, царських рублях, петлюрівських гривнях і польських злотих),— змальована Осипом Маковеєм з гоголівською сатиричною виразністю. У характері, поведінці, навіть. у зовнішньому вигляді Василюка пізнається його літературний попередник — гоголівський Плюшкін.
    Майстерності сатирично зображувати явища дійсності, яскраво малювати людські образи Осип Маковей учився у класиків української та російської літератури — І. Я. Франка, М. В. Гоголя, М. Є. Салтикова-Щедріна, А. П. Чехова, творчість яких любив і добре знав.
    Як сатирик-гуморист, Осип Маковей чудово володів багатим арсеналом художніх засобів, його новели, фейлетони, нариси, вірші іскряться гострими дотепами; письменник умів підмітити смішне в життєвому явищі, комічне у поведінці людини, схарактеризувати обраний для сатири об'єкт стисло, влучно, різко й сильно. Маковей здебільшого наголошував на одній якійсь рисі в характері персонажа, на яскравій життєвій детала і потім розгортав її в образ. Селянин Гнат Воробець ніяк не міг запам'ятати ім'я, прізвище і всі титули депутата, за якого мав голосувати)— на цьому й ґрунтується комізм новели «Трудне ім'я». Інший герой — «справоздавець від крамниць» — базіка-невіглас, що про все починав говорити від прадавнини і ніяк не міг викласти суть справи у своїй промові («Виклад про крамниці»).
    У сатиричних творах Осипа Маковея є чимало таких оцінок подій і явищ, які й сьогодні мають актуальне звучання. Зовсім по-сучасному сприймається, наприклад, фраза: «Доктор читав саме у ліжку, як західні держави Європи й Америки дбають з усіх сил про свою кишеню, чи то пак про мир у Європі...» («Тяжка операція»).
    Про злободенні громадсько-політичні справи письменник часто говорив інакомовно, натяками, але завжди так, щоб читачі безпомилково розуміли саме те, що він хотів сказати. Мистецтвом езопівської мови він володів тонко, уміло, віртуозно.
Сатиричні твори Маковея різноманітні за жанрами, манерою письма, формою викладу. Особливо вдало він умів передавати мову своїх героїв, настроюватись на їхній лад думок і розповіді. Діалог письменника драматично напружений, сповнений народними дотепами, чудово відтворює характери персонажів, розкриває їхні інтереси. Такими є, наприклад, діалогічні сцени в новелі «Як Шевченко шукав роботи». Просто, щиро, задушевно і лагідно говорить Шевченко. Інший тон мови керівників товариства його імені. «Годі, бо ви ані доктор, ані податку не платите»,— сердито гримає на поета «пан посол Л.», «Без докторату! Без іспитів! Без дисертацій!» — роздратовано вигукує «пан професор і посол К.», «Еге, еге; але ж ви, добродію, не є дійсним членом Товариства ім. Шевченка!» — цідить крізь зуби «професор Г.». Оповідання, фейлетони і нариси Осипа Маковея — здебільшого гостросюжетні твори, досконалі композиційно. Маковей— майстер комічних ситуацій, гротескових сцен, властивих сатирі прийомів гіперболізації, загострення образів і життєвих ситуацій. І ніде письменник не втрачав почуття міри. Саме тому навіть явно неможливе в житті сприймається у творах Осипа Маковея як таке, що могло бути в дійсності.
Сатиричне слово Осипа Маковея гнучке, влучне, дотепне. Часто одне і те ж слово він ставить у різні позиції і цим досягає сатиричного ефекту. Зразком такої «гри словом» може бути заключна фраза «Казки про Невдоволеного Русина»: «Лише свідомість, що він ніколи не буде вдоволеним, додавала йому такої гордості і певності, що він деколи майже був вдоволеним з того, що ніколи не може бути вдоволени м». (Підкреслення моє.— О. 3.).
    Поділяючи в багатьох важливих питаннях погляди Івана Франка та його однодумців, Осип Маковей боровся проти занепадницької, декадентської літератури. Він рішуче й послідовно відстоював реалізм, народність, демократичну ідейність і тенденційність художньої творчості, правильно розумів і досить чітко визначав суспільно дійову функцію мистецтва слова. На працю письменника Осип Маковей дивився як на один із важливих різновидів служіння народові, його боротьбі за соціальне і національне визволення.
    Велика обсягом, багата і різноманітна літературна спадщина Осипа Маковея посідає помітне місце в історії української літератури і не забута нащадками. Краща частина її становить неперехідну цінність, досліджується і популяризується в нових виданнях, перекладається на російську та інші мови братніх народів СРСР і країн соціалістичної співдружності, привертає увагу широких кіл сучасних читачів.