Скромність є свідомість свого людського достоїнства

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Можна посперечатися, який квітка гарніше: горда орхідея, зарозуміла троянда або непримітна у своїй простоті незабудка. До якому з них більше тягнуться душі людей? Можна довго міркувати про те, який людина привлекательнее: одягнений по останній моді, що здається дотепним і ерудованим, але байдужий до чужого горя, або одягнений просто, але елегантно, небагатослівний, але труднощі друга сприймаючий як свої? Мені ближче скромність незабудки й небайдужість до чужого лиха людини
По-перше, тому, що скромність і в той же час елегантність в одязі — це показник смаку, а не кількості грошей. По-друге, тому, що небагатослівним буває людина, що не хоче говорити попусту, а живе за принципом « слово – срібло, мовчання – золото ». По-третє, на мій погляд, зовнішня простота й небагатослівність – це показники багатого духовного миру людини, наслідком якого є небайдужість до чужого горя
Скромний людина не хвастається своїми знаннями, а щедро ділиться ними із друзями. Допомога такої людини в будь-якій області знань і вмінь тоді, коли це необхідно, неоціненна, адже іноді буває складно зорієнтуватися, де шукати потрібну інформацію. Скромна людина завжди природно, непомітно й коректно запропонує свою допомогу, і буде здаватися, що вихід знайдений сам собою. Скромна людина не горює над недостачею грошей, він шукає й знаходить шляхи, щоб їх заробити й при цьому не вважає свої зусилля подвигом. Скромна людина – не інфантильний, вона не тільки говорить, але й робить усе для того, щоб нерозв’язна, здавалося б, ситуація зрушилася з місця. Скромна людина не хвастається тим, що він міг би зробити, він діяльний, добрий, і його доброта поширюється не тільки на близькі йому людей. Така людина просто не може равнодушно залишитися осторонь. Це внутрішньо багата людина, завжди готовий негайно подати іншому руку допомоги, не вимагаючи подяки замість. Він ніколи не діє театрально, виставляючи напоказ всі свої заслуги й добрі справи. От чому я вважаю, що букетик скромних незабудок додасть елегантності будь-якому платтю. Так і скромність прикрашає людини. На скромних, але діяльних людях, з добрим серцем, духовно богатих, тримається наш мир. Хочеш бути розумним – навчися розумно запитувати, уважно слухати, спокійно відповідати й переставати говорити, коли нема чого більше сказати
Щодня ми спілкуємося з різними людьми, висловлюємо свою думку, сперечаємося, доводимо, відстоюємо свою правоту. Величезна сила укладена в наших словах. Але тільки в тому випадку, якщо ми вміємо правильно розпоряджатися цією силою, направляти її в правильне русло. Є люди, які наївно вважають, що чим більше вони говорять, тим розумніше здаються, але це далеко не завжди вірно. Цілком природно, що коли ми щось знаємо, то хочемо розповісти про цьому іншим або показати їм, що ми це знаємося
«Якби мені запропонували вищу мудрість під неодмінною умовою, щоб я^-мовчав про неї, я б відмовився», – сказав великий філософ Сенека. Звичайно, він був прав, але й знаннями потрібно вміти правильно розпорядитися. Не завжди їсти зміст виставляти напоказ свої знання, постійно говорити про їх, адже і їх може бути недостатньо, і ми виявимося в дурному положенні. Д. И. Писарєв говорив: «…далеко не всі люди, і притім тільки самі чудові, здатні просто й відверто сказати: «не знаю».
Слово – срібло. Так, це так. Як багато втратили б людина й увесь світ, якби ми не володіли даром слова. Як могли б ми виражати свої почуття? Як би дали зрозуміти іншій людині, як ми до нього ставимося? Як змогли б поділитися з навколишніми своїми враженнями від чогось, висловити свою точку зору? Мир став би нудні й нецікавим, як нудні й нецікаві порожні люди – ті, кому нема чого сказати, або ті, хто мало знає й не прагне довідатися більше. Погодитеся, є в нашому світі такі «мовчуни». Але вони саме менше заслуговують осудження, чим ті, хто теж нічого не знає, але намагається довести зворотне. Хіба не зустрічаються нам у житті такі люди, які постійно про щось говорять, намагаються видати якусь фантазію за дійсність і стомлюють своєю безглуздою балаканиною? От при зустрічі з такими людьми й згадуєш, що слово – срібло, але мовчання в цьому випадку – золото
Переводиш єдиного слова заради
тисячі тонн словесної руди, -

говорив поет В. В. Маяковський


И в нашої повсякденного життя краще притримати в собі цю «руду», щоб єдине варте слово було теперішнім сріблом. Зуміти промовчати там, де слова не потрібні, – це велике мистецтво, і йому потрібно вчитися. Так, саме так! Ми з дитинства вчимося говорити, висловлювати свої думки. А виявляється, нам варто також навчитися мовчати
И все це ставиться не тільки до тих випадкам, коли ми говоримо (або не говоримо) про наші знання. У звичайному житті ми випробовуємо безліч негативних емоцій: образу, гнів, злість, роздратування. І в більшості випадків нам хочеться відразу виплеснути ці емоції на навколишнім. Нерідко буває так: тебе скривдили, ти розлютився й кидаєш роздратоване слово іншій людині, зовсім не винному у твоїй образі. Виходить, що одним лише словом ти скривдив ні в чому не винної людини, зробив комусь боляче.
Якось я почула досить повчальну історію про те, як сперечалися два чоловіки. У кожного була своя думка, різко протилежне думці співрозмовника. І, не бажаючи слухати товариша, кожний з них намагався довести свою правоту. Ця суперечка могла тривати вічно, і спорящие так і не досягли б згоди. А третя людина стояла поруч і не говорив ні слова. Але слухав. І почув правильні думки й в одного, і в іншого співрозмовника. Коли аргументи сперечальників висохнули, він просто спокійно висловив свої висновки. Що сперечаються погодилися. І вся суперечка, весь потік слів виявився безглуздим, а сьогоденням золотом виявилося мовчання
Тому потрібно виявити велике зусилля волі, щоб навчитися стримувати себе, навчитися мовчати навіть тоді, коли дуже хочеться висловитися, навчитися слухати інших, спокійно робити висновки й говорити всього одне, але вагоме слово
Loading...
 
ПІДВАЛ САЙТУ