Loading...

Мені тринадцятий минало, (N. N.) ,Тарас Шевченко

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Мені тринадцятий минало.                      По темі :  Біографія Шевченка
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —                    
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу. /37/
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Бридня!.. А й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим.
Людей і [Бога] не прокляв!






N. N. («Мені тринадцятий минало...»)

Джерело тексту:
чистовий автограф у «Малій книжці» (ІЛ, ф. 1, № 71, с. 91 — 93).
Подається за «Малою книжкою». У рядку 50 на місці пропущеного слова, позначеного крапками, вводиться кон’єктура: [Бога].
Автограф не датовано.
Датується за місцем автографа у «Малій книжці» серед творів 1847 р. та часом перебування Шевченка з 22 червня 1847 р. по 11 травня 1848 р. в Орській фортеці, орієнтовно: кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця.
Первісний автограф не відомий. Наприкінці 1849 (не раніше 1 листопада) або на початку 1850 року (не пізніше дня арешту поета 23 квітня), після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, Шевченко переписав вірш з невідомого ранішого автографа до «Малої книжки» (під № 7 до шостого зшитка за 1846 — 1847 рр.). Згодом, найімовірніше 1857 р., наприкінці перебування на засланні в Новопетровському укріпленні, Шевченко дописав криптонім «N. N.», можливо, маючи на увазі подругу дитинства Оксану Коваленко, образ якої змальовано в цьому творі. Про Оксану Коваленко йдеться також у поезії «Ми вкупочці колись росли».
До «Більшої книжки» не переписано.
Вперше надруковано з довільним виправленням першого рядка («Мені тринадцятий минало» на «Мені тринадцятий минав») у виданні: Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова. — СПб., 1867. — С. 404-405 і того ж року у виданні: Поезії Тараса Шевченка. — Львів. — 1867. — Т. 2. — С. 223-224 (в обох виданнях подано за «Малою книжкою» з пропуском адресата «N. N.»; у львівському виданні останній рядок 50 подано: «Людей би не прокляв»).
Уже прокликали до паю — Пай — частка заробленого чи трапеза, за якою їжу ділять на частини.
Плоскінь — волокно, призначене для прядіння, яке отримують способом вимочування у воді (річка, ставок) чоловічих рослин конопель.