Лірика Тараса Шевченка років заслання (1 варіант)

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Літературна спадщина Т. Шевченка включає в себе довершені поетичні, прозові та драматичні твори. Від твору до твору, від періоду до періоду творчість Т. Шевченка змінювалась, набувала нових рис, нових художніх особливостей. Безумовно, на творчість письменника впливала безліч чинників: історичні події, суспільна ситуація у країні, особисте життя. І в кожен період життя творчість Шевченка своєрідна. Зокрема, лірика поета років заслання відзначається оригінальною тематикою та художньою довершеністю.
Чи не найголовнішим мотивом лірики Тараса Шевченка років заслання є невимовна туга за Батьківщиною, бажання повернутися на рідну землю, побачити знову свою Україну. Коли я читала твори Шевченка цього періоду, мені пригадалося дещо з античної літератури, точніше з античної міфології. Був такий міфічний герой Антей, який мав надзвичайну силу.
Але ця його сила виявлялася тільки тоді, коли він знаходився на землі. Дуже часто я чую розмови з приводу української ментальності — якихось рис, властивих саме нашому народові. І мені здається, що ця історія про Антея має неабияке значення для характеристики українського народу в цілому і життя Тараса Шевченка зокрема. Українець від народження наділений надзвичайною силою: силою духу, силою боротися за своє майбутнє та майбутнє своєї країни. Але ця сила досягає найбільшого розвитку саме тоді, коли ми перебуваємо на своїй землі, коли не втрачаємо зв’язків із нею.
Тарас Шевченко страждає від того, що його силоміць розлучили з Україною: це позначається і на здоров’ї, і на настрої поета. Мабуть, тільки його творчість не покидає Кобзаря, бо у ній він висловлює всі свої болі та сподівання.
Прикладами лірики Т. Шевченка років заслання є художньо довершені поетичні твори: «Думи мої, думи мої, ви мої єдині…», «Лічу в неволі дні і ночі…», «І виріс я на чужині…», «Немає гірше, як в неволі…». Отже, серце поета болить за своєю країною. Але у поезіях Шевченка ми не знайдемо мотивів відчаю чи зневіри, бо Кобзар зберігає спокій, вірить у краще. Він вірить, що ще повернеться на Батьківщину:
Може, ще я подивлюся
На мою Украйну,
Може, ще я поділюся
Словами-сльозами
З дібровами зеленими!
На засланні Шевченко звертається до історичної тематики, пише про сенс буття, про рідне слово, сміливо викриває жорстокість та підступність царів (поема «Царі»).
Саме у засланні Т. Шевченко пише той відомий нам вислів, який став головною характеристикою його творчості й усього його життя. У цьому вислові — уся незламність Кобзаря, уся його гідність, віра у справедливість:
О думи мої! О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся… але не каюсь!
Loading...