Коли я роздумую над поняттям «людська
душа», то якийсь невідомий внутрішній голос незліченну кількість разів повторює
мені слово «совість». Часто здається, що чисте сумління – це немов чарівні
квіти, які прикрашають наше серце, це та ознака, що правдиво свідчить про стан
людської душі. Народна мудрість учить: «Хто чисте сумління має, той спокійно
спати лягає», тобто потрапивши у дисгармонію з поняттям «чистота серця», ми
втрачаємо спокійне життя. Хіба не так?! Коли людина зробить недобрий вчинок, то
докори сумління мучать її до того часу, доки вона не покається і не виправить
свою помилку( якщо ще не пізно). На мою думку, у сучасному світі совість є
переможеною злом, але вона не складає зброї, а далі ладнає гармати, щоб бути
гідним суперником і нарешті вибороти собі перемогу, якої так потребує людство.
Чисте сумління
уподібнюється до кришталю, до найдорожчих діамантів. Загляньмо на сторінки
української літератури, щоб переконатися в цьому. Пісня «Всякому місту - звичай
і права…» мандрівного філософа Григорія Сковороди може слугувати яскравим
прикладом. Ліричний герой вірша думає не про маєтки і чини, а про те, щоб мати
чисту совість, померти з ясним розумом. Тільки той, «...в кого совість, як
чистий кришталь», за словами автора, здатен перемогти смерть, адже
бюрократи,пияки, ледацюги, підлабузники становлять і завжди становитимуть більшу
частину світу. Письменник застерігає майбутнє покоління від матеріальної
залежності, доводить, що перемогти «темні сили» можна тільки чистим сумлінням і
помислами.
Навіть найвидатніші
історичні діячі, які зробили великий внесок у розвиток рідного краю, провідну
роль відводили проблемі чистоти людського серця. Варто згадати Володимира
Мономаха. У «Поученні» він закликає своїх дітей без упину боротися з обманом та
блудом, що знищують і душу, і тіло. Справді, якщо ми не будемо дбати про те,
щоб мати чисту совість, то зло надзвичайно швидко заволодіє нами, і тоді воно вже ніколи
не викоріниться з немічного людського серця .
Ми, сучасне молоде
покоління, повинні стати постійними революціонерами у жорстокій битві з різними
негараздами цього світу, щоб людська душа
засяяла,мов дорогоцінне каміння. Звичайно, ця війна триває століттями і
потребує численних жертв, але добро все ж таки повинно перемогти зло. Зараз
людство не вміє збирати вічні скарби, ми зовсім забули про очищення наших душ. Наприклад,
якщо хтось навмисно скоїв вбивство і не шкодує про свій безсердечний вчинок, то
такий метод утвердження у суспільстві покотиться хвилею по всьому життю цієї
особистості. Хіба не таким способом злочинців стає дедалі більше?! Було б
добре, якби ми дотримувалися слів героя роману Олеся Гончара «Собор» учителя
Хоми Романовича: «Собори душ своїх бережіть, друзі…». Людина « з собором» в
душі завжди дбатиме про те, аби її сумління «засяяло як чистий кришталь», а таким особистостям,
зазвичай, доля тільки усміхається.
Отже, допоможімо нашій совісті ладнати гармати, щоб боротьба закінчилася на користь добра, основною умовою якого є чисті людські серця!
Якщо хочете нам допомогти то, можете надіслати нам свій авторський твір,біографію,реферат, вони обов"язково будуть викладені на сайті . Надсилати за адресою uatvoru@mail.ru , незабудть вказати ім"я автора.
