Твір на тему Мій день народження (діалог)

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Завтра в мене день народження — моє найулюбленіше свято! Я з нетерпінням чекав його цілий рік. Зазвичай мої батьки дарували мені щось цікаве: конструк¬тор, книжку з казками і яскравими малюнками, а одного разу подарували... мас¬карадний новорічний костюм. Я на свято Нового року був котом Базиліо! Кумед¬ний я мав вигляд! А як весело було! 

Та вже давно я мрію про зовсім інше. Мені дуже хочеться... друга. Ні, товариш у мене є — це Богдан з мого класу. А я мрію про кошеня або цуцика. Але мама з татом щоразу мені казали: "Ти ще малий. Це ж скільки клопоту — і погодува¬ти, і погуляти з ним, і прибрати". Я понуро зітхав... А, може, наступного разу?.. 

На свій день народження я вирішив найперше виспатися, бо припав він на вихідний. Зазвичай мама мене будила: "Синочку, любий, час вставати! З днем на¬родження!" А сьогодні щось тихо... Ніхто не заходить до мене. Вже й сонечко ви¬соко — зазирнуло у вікно, лоскоче своїм промінням. Та ось щось мене залоскота¬ло, щось м'якеньке доторкнулось до щоки. Я подумав, що то матуся. Розплющив очі... Перше, що я побачив, — це маленькі сірі оченята, що уважно мене вивча¬ли. Кошеня! 

— Мамо!!! — вигукнув я на всю квартиру. — Це мені подарунок? Кошеня зашипіло, підстрибнуло і зіскочило з ліжка. 

— Тихіше, ти ж його перелякав. Так, це тобі подарунок. Ти вже достатньо до¬рослий, і ми з татом вирішили подарувати тобі кота. — Дякую, мамо! Ви у мене — найкращі батьки. 

Я зазирнув під ліжко — кошеня злякано позирало на мене. "Вибач мені, будь ласка, я зараз", — звернувся я до кошеняти і швидко підхопився. Швиденько вмився, застелив ліжко — адже на мене чекав друг! 

— Мамо, а що воно їсть? 

— Молочко полюбляє, м'ясце, а підросте — усе їстиме, балувати його не треба. 

— Мамо, чому воно не виходить з-під ліжка? Як його звідти виманити? 

—  Бо ти його налякав. Візьми невеличкий шматочок паперу, зроби бантик, прив'яжи до нього нитку і потягай по підлозі. Папір зашарудить, і кошеня почне гратися з ним, бо подумає, що то миша. 

Я так і вчинив. Кошеня весело погналося за моїм бантиком, навіть спіймало, притиснувши лапками. 

Нарешті я міг його роздивитися. Воно було незвичайного сірого кольору, май¬же блакитне, і смугасте, як тигр. Лапки білі, наче у шкарпетках, кінчик хвоста та¬кож білий, а ще — біла фудка, наче манишка, і вуса — білі. Гарне!.. Як же його назвати? Думав я, думав і вирішив: Лео. Майже лев. А що? Кіт Лео! 

— Лео, — гукнув я до кошеняти. Воно підвело мордочку і пильно подивило¬ся на мене. 

— Мамо, воно відгукнулося! Я назвав його Лео. 

— Що ж, нехай буде Лео. Гарне ім'я. 

Цікаве в мене життя починається. Адже мені є тепер про кого піклуватися! 
Loading...