Loading...

ТРАГЕДІЯ СЕЛЯНСТВА В ПОЕЗІЇ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА "ПРЕЧИСТА ДІВО, РАДУЙСЯ, МАРІЄ!"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Назавжди Юрій Федькович поєднав свою долю з долею України, що була поживому роздерта кордонами двох монархій — російської та австро-угорської. Писав схвильовано, з болем у душі про сумне життя буковинського селянина, продовжуючи і розвиваючи традиції Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича. Високої майстерності Федькович досягає в творі «Пречиста Діво, радуйся, Маріє!». Це одна з кращих поезій, у якій автор засуджує і викриває весь австро-угорський лад з його вояччиною, жорстокістю, бездушністю. Малюючи в першій строфі поезії ідилічну картину природи, поет лише одним образом насторожує читача: над шелестом бору, над голосом зозулі, над мирним вечірнім гаєм заходить сонце, «ніби кров червоне». А далі йдуть картини, перед якими блідне всяка ідилія. Молодого розстріляного жовніра кладуть у могилу, його дружина гине в нужді під чужим тином, а хто ж догляне малу сиротину? Без тата, мами бідна сиротина, Нічого не їло, душечка му мліє, — І хоче в хату бідне навернути, Господар псами травить його, чути: Верескло, впало, кров ся з ніжки ліє... Пречиста Діво, радуйся, Маріє! Далі одна за одною подаються короткі й виразні картини життя селян. Кожна з них введена в одну із строф, що починаються і закінчуються словами урочистого церковного гімну: «Пречиста Діво, радуйся, Маріє!» Слова ці бринять дисонансом до зображених життєвих явищ, є контрастом до почуттів, які викликають трагічні картини, відтворені в поезії. Цей врочистий рефрен ще більше підкреслює антигуманність накинутого українцям режиму. Автор фіксує факти, робить замальовки з життя, нібито не втручаючись у події, і лише в останній строфі з роз'ятреного серця поета виривається зойк. Чаша терпіння переповнена, і поет не може мовчати: Бо не можу... Втак я маю душу, І чути мушу, і дивити мушу, Що тут на світі, ах, тутки ся діє! Повільна епічна розповідь змінюється швидкою, схвильованою. Поет-гуманіст не може бути байдужим до страхіть, не може стояти осторонь життя. Він розуміє, що так далі жити не можна, потрібні радикальні зміни, щоб людина дістала людські права. Вірш «Пречиста Діво...» і сьогодні хвилює читача, бо, за словами Дмитра Павличка, поезія Юрія Федьковича «має сильний заряд загальнолюдської вартості; перейнята стражданням великої і щирої душі, закохана в свободу». Трагічна доля жовніра в цісарській армії (за оповіданням Ю. Федьковича «Три як рідні брати») Юрій Федькович — один з талановитих українських письменників, з іменем якого нерозривно пов'язаний розвиток усього українського письменства, утвердження його серед інших літератур слов'янських народів. Найкращі молоді роки Юрій Федькович віддав ненависній цісарській армії. Він бачив і пережив усі кривди, що їх зазнавали у війську солдати, розумів їх тяжке безправне становище, тугу за рідним краєм. Все це знайшло відображення в поезії та прозі письменника. Найбільш повно життя людини у війську і на селі змальовано в оповіданні «Три як рідні брати». Головний герой жовнір Шовканюк терпить знущання, поневіряння у війську. Він з листа брата довідався про безвихідне становище в родині й прийшов до капітана просити відпустку, той ударив жовніра в обличчя так, що «кров тільки почуріла по білому кабатові». Письменник малює також глибоко реалістичні картини життя на селі. З листа Онуфрія, брата Івана Шовканюка, читач довідується про страшне зубожіння родини жовніра. Злидні погнали сестру в найми, а малого братика Василька взято в панський двір до волів, брат продав свій кожух та волики, бо «за податки душу брали», багатий «вуйко Андрій послідню корову з загороди займив». Ця кричуща соціальна несправедливість ще яскравіше постає перед читачем, коли Іван Шовканюк розповідає про те, що він побачив у селі, повернувшись додому: «А домів як прийшов, то мало з ума не зійшов, так то я застав: в хаті студінь; неня лежить на печі ледве жива, Василько пригорнувся до неї та просить хлібця дрижучи...» Іван працює, «аж піт кривавий йде», а коли захворів, то опинився в безвихідному становищі. І якби не братня допомога Якова Нестерюка, то Іван загинув би. Федькович обстоює дружбу між представниками різних національностей. Словак капрал Бай лишається у війську за Івана, ще й дає йому на дорогу гроші; німець Тоній рятує Шовканюка від смерті, домагається його звільнення з армії. У щасливій кінцівці, на мою думку, Юрій Федькович виражає свою мрію про майбутнє життя українського народу в добробуті, любові та злагоді.