Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Влизько Олекса Федорович народився 17 лютого 1908 року на станції Боровйонка Крестецького повіту Новгородської губернії, де його батько служив дяком, псаломщиком. Там і почав навчання, а продовжив його на батьківщині діда — в с. Сингаївка на Звенигородщині. У 13 років важко перехворів на скарлатину і втратив слух. Ця травма компенсувалася вольовим розвитком пам’яті, начитаністю: книжка стала для нього одним із основних джерел формування художньої та соціальної свідомості. Він закінчив мовно-літературний факультет Київського інституту народної освіти. 1928 року подорожував по Німеччині, згодом — по нагір’ях Паміру. В літературу його ввів Борис Антоненко-Давидович, надрукувавши в Київському журналі «Глобус» (1925, ч. 22) вірш «Серце на норд». З того часу вірші Влизька починають систематично друкуватися у різних журналах і газетах УРСР. Найчастіше — у футуристичному органі Михайла Семенка «Нова Генерація». Влизько належав до літературної організації «Молодняк» і УСПП.У першому номері органу ВУСППу «Літературній газеті» були надруковані напутні рядки вірша О. Влизька «Поетові». «Не лицемір, поете, серцем, і не роби із нього шарж, — замало глянути крізь скельця, на бунт, виспівуючи марш» (1927).Книжка «За всіх скажу» сприймається як відповідь на гострі питання, поставлені дискусією 1925-1928 років, про шляхи розвитку української літератури. Тогочасні критики дали напрочуд високу оцінку поетичному дебютові молодого автора. Визнання перспективного таланту засвідчила і третя премія Наркомосу УРСР, присуджена поетові за збірку «За всіх скажу».1927 р. у пресі з’явилося повідомлення про загибель Влизька в хвилях Дніпра. Вістка справила приголомшливе враження. Провідний радянський критик Володимир Коряк у некролозі, вміщеному в харківській центральній газеті, навіть оплакував смерть юного поета, говорячи про загибель на самому старті «українського Пушкіна» (В.Коряк «Олекса Влизько» // Комуніст. — 2 серпня 1927р.). Однак інформація виявилася неточною, а сам Влизько спростував некрологи весело-іронічною заявою в пресі та новими книжками: «Живу, працюю!» (1930), «Книга балад» (1930), «Рейс» (1930), «Моє ударне» (1931), «П’яний корабель» (1933), «Мій друг Дон-Жуан» (1934).Однак рання смерть таки була долею Влизька. Як і всі представники демократично мислячої інтелігенції потрапляє за грати, адже бачив в УРСР не що інше, як «рай за дротами». Москві не сподобалось його розуміння індустріалізації — оновлення, модернізація, визволення. Його оголошено «ворогом народу». Виїзною сесією військової колегії Верховного Суду СРСР на закритому засіданні 14 грудня 1934 року, в числі 28-ми інших, О.Влизьку було винесено смертний вирок, який того ж дня було виконано.Ю.Лавріненко у книзі «Розстріляне відродження» зазначає, що «Влизько-поет — це тільки обірваний початок. Або, як він сам про себе писав у передмові до «Живу, працюю!», — «тільки етап і шукання нових форм… До синтетичної рівноваги ще далеко…» З його жадібністю, темпераментом, естетичним поліморфізмом не легко дійти «синтетичної рівноваги» за кілька даних йому долею літ. А все ж елементи власної синтези в ньому вже починали проявлятися. Яків Савченко писав з приводу Влизькової «Дев’ятої симфонії»: «Я не знаю нічого кращого в українській поезії останнього десятиліття щодо такої шляхетності думок, такого міцного й суцільно-пафосного піднесення і, нарешті, такої широти й людяності мислення. Це тим паче вражає, що Влизькові всього 19 років». Коротенький восьмирічний літературний шлях Влизька позначений динамічними шуканнями, різнорідністю форм, жанрів, тем. Класицизм, футуризм, «виробнича поезія» й агітка, а над усім і, передусім, активний вітаїстичний романтизм.Твори: «Вибрані поезії» — К.,1963; «Вогонь любові» — К.:1968.
Критика: Новиченко Л. Поет недоспіваної пісні // Влизько О. Вибрані поезії.
Свежие комментарии