«Дівчину, яку ніхто не знає…» — Березінський Віталій

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Дівчину,яку ніхто не знає,

море сподобало над усе:

то як власне щастя

загойдає,то назустріч

берегу несе.

І дівочі розпростерті руки,

обійнявши безконечну синь,

все жадають захвату і руху —

так жадають вітру паруси!

А як хвиля набіга висока

і між нами гори підійма,

то на мить —ні моря, ані сонця

без тієї дівчини нема.

1962

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.