Хата — Березінський Віталій

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Немов нудьга, снувався кіт по хаті,

в кутках дрімали тіні волохаті.

А хата і низька, і тіснувата —

і в цеї хати народилась хата.

Її сповили, ждану і веселу,

сповили в шифер і сповили в цеглу,

у освятили хату голосами.

Але ім’я залишили те саме.

Бо та, стара, — із глини і соломи —

жила у новій затишним ослоном,

і хлібом, і жагою, і повір’ям…

Жила вона і війнами, і миром.

Два дахи від грози, як від навали, —

солом’яний і шиферний — вкривали.

І ріс я за подвійною стіною —

за глиняною і за цегляною.

А навесні білила мати стіни,

білила стіни небом України.

І снилася — висока і багата —

уже не ця, а та, майбутня, хата.

1970

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.