Loading...

Твір: Кам’яний хрест як символ трагізму селянина в новелі «Камінний хрест»

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Василь Стефаник увійшов в українську літературу як майстер соціально-психологічної новели. Неможливо спокійно читати його твори, вони вражають гостротою проблем, хвилюють, як витончені ліричні вірші чи народні пісні. Сам виходець із селянської родини, Стефаник добре знав сільське життя; тому й не дивно, що ця тема стає в його творчості однією з провідних. Особливо письменника вразила еміграція селян, коли вони кидали все і їхали за кордон в пошуках кращої долі. Саме про це новела «Камінний хрест». Чого тільки не відбувається в житті людини: радощі й смутки, втрати та знахідки. Але людина завжди шукає місце, де б вона відчувала себе якнайкраще. Так і сини Івана Дідуха намагаються виїхати до Канади, де, вони вважають, їх чекатиме щасливе життя. Проте сама ця людина не вірить в це. Здається Дідуху Канада могилою, а вмерти він може і дома, на ріднесенькому, хоч і проклятому, горбі.

Іван має прізвісько «Переломаний». Життя Івана поступово зігнуло навпіл цю колись сильну і міцну людину: «Я зробок — ціле тіло мозоль, кості дрих-ляві, що заки їх рано зведеш докупи, то десять раз йойкнеш». Все своє життя Іван працював на землі, хоч і небагато її було. Йому залишено у спадщину «букатку горба щонайвищого і щонайгіршого над усе селянське поле». І Дідух працює, працює важко, до поту, обдираючи коліна. Все це для того, щоб мати лише змогу не вмерти з голоду. Життя і цей піщаний горб зробили Івана «переломаним», відняли у нього здоров’я та сили. Дивовижно те, що Дідух працює більше, ніж кінь, ніж тварина. І розумієш, що в суспільстві, де кожен дбає лише про себе, люди як цінність нічого не значать, особливо селяни, які зазнають найбільших знущань, які доходять до останньої межі злиднів.

Що ж чекає Дідуха в Канаді? Можливо, казкові багатства, земний рай? Іван цього не знає. Він їде до Канади тільки із-за постійних вмовлянь дружини та дітей: «Два роки нічого в хаті не говорили, лише Канада та й Канада». А ніхто не подумав, як тяжко буде Івану залишати все, що знайоме з дитинства, все, до чого він доклав свої працьовиті руки! Адже на чужині немає знаного, до кожної крихточки горба, нема рідної хати, нема друзів, сусідів — всього, що стільки років зігрівало в тяжкі хвилини, давало снаги жити. Як болить серце у Івана Дідуха! Він ніби кам’яніє з горя, «слова не годен був заговорити». Навіть горб стає рідним й найкращим «утраченим щастям». А на тому горбі уже «собі… хресток камінний поклав», мов мерцю. Але ж так і є. Дідух від’їжджає, але залишає своє розбите, мертве серце тут, на Україні, на цьому рідному й проклятому горбі, під цим камінним хрестом, мов згадку про себе, про свою важку працю, про своє нещасливе життя.

І видається той хрест справжнім символом трагічного життя бідного селянства. Це хрест на житті, хрест на щасті, хрест на долі. Людина не змогла знайти щастя на Батьківщині і не вірить, що це вдасться на чужині. Іван Дідух, йдучи в далеку і незнайому дорогу, танцює. Його танок, відчайдушний та напівбожевільний — це біль, це крик душі: «Як би горе людське дунайську загату розірвало — такий був плач». Новела «Камінний хрест» показує, в яке безвихідне становище потрапляють селяни, які не можуть вже далі терпіти злидні на рідній землі і не чекають нічого на чужині. Так хочеться вірити, що хоч там, у Канаді, здійсняться мрії Івана Дідуха про краще життя, і тоді стане непотрібним камінний хрест… Селянська тема невичерпна. Наші шляхи знову ведуть у поля, знову ми бачимо тяжке життя селян.