Loading...

Пісні Марусі Чурай

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
«…Учитайтеся в прості й хвилюючі слова пісень, віднайдіть золоті ключі мелодій — і… ви почуєте голоси творців, імена яких розгубила історія, і їхня поетична нива, ставши народною, квітує й сьогодні по нашій землі, — писав М. Стельмах. — І тільки інколи, крізь тумани часу, окреслиться схожа на легенду постать творця». До них належить народна поетеса Маруся Чурай, яку називають дівчиною з легенди.
Ще з часів Богдана Хмельницького й донині співають її пісні. Марусі Чурай приписують авторство таких перлин: «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю», «В кінці греблі шумлять верби», «На городі верба рясна», «Грицю, Грицю, до роботи» та ін. ї пісні найчастіше пов’язані з власним життям.
Життєпис Марусі Чурай складено за творами співачки та на основі переказів, легенд, усних еногадів сучасників, записи яких не збереглися.
Маруся (Марина Гордіївна) Чурай народилася в Полтаві в сім’ї хороброго й чесного козака Гордія Чурая, якого стратили після поразки в битві під Кумейками 1687 р. проти гетьмана Потоцького. Дівчина мала чудовий голос і сама складала пісні.
Марусю палко кохав благородний і хоробрий козак війська Богдана Хмельницького Тван Іскра. Дівчина ж полюбила іншого. Григорія Бобренка. Його мати була проти одруження сина з Марусею, прагнула мати за невістку Галю Вишняк, племінницю полковника Мартина Пушкаря.
Під час Національно-визвольної війни українського народу проти польської шляхти під проводом Б. Хмельницького 1648 р. в складі Полтавського полку служили Іван Іскра та Грицько Вобрснко. За переказами, Маруся чекала з війни Гриця, але він скорився волі матері й одружився з Галею. Ображена дівчина його отруїла. Марусю засудили до смертної кари, проте перед стратою Іван Іскра привіз помилування від гетьмана. Невдовзі дівчина з туги померла, проте залишилися в спадок нащадкам її безсмертні пісні — окраса українського народу.
Увічнюючи образ талановитої піснетворки в історичному романі у віршах «Маруся Чурай», Ліна Костенко писала:
Це дівчина не просто так, Маруся.
Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.