Зміст оповідання «Лихий попутав» - Панас Мирний

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Підкресливши, що закон художнього згущення недієвого часу проти реального справно сповідувався письменником, далі цьому питанню приділяти уваги не будемо. Простежимо прив’язаність творів до тієї чи тієї історичної доби, залучаючи до обсервації згадані в них історико-часові орієнтири, часову співвідносність сюжетних подій.
Час подій «Лиха давнього…» теж регламентований датою знесення кріпацтва. Чудне кріпацьке кумування в пана Башкиря було десь за років чотири до 1861 р. Килина — дочка панської куми Марини — народилася років за три до віхової історичної дати. Фінал повісті — кінець 70-х — початок 80-х років. Часовим орієнтиром тут виступає вік Килини: кілька разів підкреслюється в повісті, що дівчина «давно вже на порі стала, давно дівує» (І, 299) -тож їй років двадцять з чимось.
Тіньова сюжетна постать Башкиренка через роздвоєність віку (авторський недогляд: за народженням — на рік старший Килини, а накидав викупні наділи селянам дорослим паничем) для датування подієвої прив’язаності твору служити не може.

Тісно прив’язана до історичного часу (власне, до сьогодення її написання) повість «Лихі люди» саме гімном передовому студентству Київського університету, картинами «ходіння в народ» Жука, масового погрому народницького руху в 1874-1875 рр. Все інше в творі легко визначається в дуже вузькому часовому діапазоні на базі цих історичних дат.
Повість «П’яниця» з розмитим часом. Його вихід у історичну епоху ледь зорієнтовано кріпосницькими реаліями в розповіді про вдову-поміщицю та словом «республіканець» в устах п’яного чиновництва (епі-ложний момент), яке вказує на початок 70-х років XIX століття. Отож основні сюжетні иодії відбувалися ще в дореформений час.
Події оповідання «Лихий попутав» логічно — розповідає людина, якій уже за сорок, про свою молодість — мали б відбуватися за кріпацтва, десь у кінці 40-х — на початку 50-х років. Проте жодного елемента, жодної реалії кріпосницького ладу в оповіданні нема, натомість діє волость як орган селянського самоврядування (героїня йде жалітися на родину дядька у волость), що узаконився після 1861 р. Та й грошова проблематика на весь голос зазвучала в пореформений час. Тож час оповіді переноситься десь у 80-і роки?.. Це, здається, єдиний твір письменника з наявністю часового зміщення — хай і обрамно-епіложного матеріалу — вперед, у майбутнє стосовно написання.

А точніше — і тут маємо справу із «закритим часом», принаймні свідомо автор не вписує події в історичну обстановку. Вони вписуються самі часом публікації, актуальною пореформеною проблематикою.
Оповідання «Лови» своїми реаліями — чавунка, поліцейська «бунтареманія» — прив’язане до другої половини 70-х — 80-х років, «Морозенко», виходячи з життєвого шляху Катрі Зайчихи,- до другої половини 70-х.
Новела «Сон» тісно злита з часом свого написання — революційними подіями 1905 р., а гумореска «Дурниця» — безпосередньо з виборами до II Державної думи (1907).
Отже, навіть у оповіданнях письменника здебільшого чітко проступають ті чи ті віхи історичного часу.
Та треба згадати одне показове часове перенесення. Це в оповіданні «Злодій» і повісті «За водою» (основний автор Іван Білик, Мирний — співавтор), де події кріпацької доби, зображені в оповіданні, були легко, власне  внесенням корективів  стосовно  нової  економічної номенклатури, трансформовані й перенесені в пореформений час.
На хроніку цілком претендує один роман — «Хіба ревуть воли…». Так цей твір був закладений основним автором і знайшов всебічну підтримку щодо хронікальності в публіцистичному таланті Івана Бі-лика. «Повія» ж із часовими ущільненнями окремих локальних суспільних явищ на звання хроніки претендує досить умовно — як кожен реалістичний твір з міцним соціальним осердям.

Кілька слів про опубліковані автором драматичні твори.
Незважаючи на те, що вслід за цензором наші дослідники відмовляли в історизмі драмі «Лимерівна», у нас нема підстав відносити дію драми в іншу добу, ніж зазначено в тексті: «Коїться в другій половині XVIII віку» (VI, 9).
Часовим «збоєм» вважаються — починаючи з висновку цензора — «негативні погляди на власність і на людей заможних та багатих, які сповідуються в наш час тільки людьми, що засвоїли соціалістичні ідеї» (VI, 756). Така крамольна свідомість засвідчена в піснях та думах. Так що і в цьому письменник в принципі не грішив проти реалістичного зображення доби. Інша річ, що він посилив ці мотиви до сучасного йому актуального звучання. Посилення злободенних мотивів у творах з минулого — закономірність, загальна тенденція усіх повноцінних історичних творів.
Звичайно, на «збій» працює історична стабільність сільського побуту, на тлі якого історичні реалії XVIII ст.: гайдамацький рух, січові гості, пікінери, полковницький суд, шляхи збагачення Шкандибихи, яка, «даючи гроші під заставу, одхоплюе нивку по нивці від бідноти» (VI, 21), та ще введені позаконо-вим тлом,- звучать слабо. Проте такі часові орієнтири є, переносити події драми у іншу добу, повторюємо, нема підстав.
Комедія «Перемудрив» усім своїм змістом належить до пореформеної дійсності. Переодяганням передової учнівської молоді в селянський одяг як виявленням єдності з народом дія прив’язується до першого етапу народництва на Україні — 60-х років.
Подієвий час «Згуби» — 1887-1888 роки, тобто кінець 80-х років, що випливає з біографічної канви головної героїні (пан наділив батька городом (1863) як колишнього дворового, ще не жонатого, Хима — перша дитина, найстарша, ймовірний рік народження 1865-1866, їй за п’єсою 22 роки). Робітники із залізниці як часовий орієнтир — остання чверть XIX століття.

«Недавні часи» дії драми «Ие вгашай духу!» головним орієнтиром — народженням першої професійної української трупи М. Кропивницького — прив’язані до початку 80-х років. Інші, допоміжні: залізничні афери, стримуваний урядом розвиток жіночої освіти («жінок до університету не пускати», перші жіночі гімназії, відкриття і заборони вищих жіночих курсів), соціально-політичні віяння і партії (поступовець, радикал, космополіт) — розширюють охоплення історичних реалій від 60-х до 90-х років XIX ст. Явне художнє згущення, концентрація історичного матеріалу.
Отже, художній час у реалістично-дослідницьких творах Мирного відбиває історико-реальний і хронологічно точно, і зміщено, і концентровано із перевагою, загальним тяжінням до хронікальності, до відкритого вписування у перебіг історико-соціальних подій. Іншими словами: художній час здебільшого розвивається на тлі історичних часових реалій, прив’язується до відомих історико-часових віх.

Loading...
 
ПІДВАЛ САЙТУ