Loading...

Забаштанський Володимир - Хата

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Мороз такий, аж річка горбить спину,
Здувається і репає ненець.
А я — книжки собі під куфайчину
Та й підтюпцем до школи навпростець.
А хата вслід мені, мов з-під руки,
З-під стріхи видивляється з-за тину,
Коли збігає стежка за горбки,
Все вище й вище тягне шию диму.
А скипень тисне, сутінки ранкові
Аж синіють у лихомань таку.
Стою по цей бік річки на горбку —
По той бік хата в сонячнім вінкові.
Он дупла, вельми схожі на роти, —
Розпозіхались верби, не доспавши.
Пообвисали, інеєм припавши,
Мов сиві вуса, на стовпах дроти.
Світлінь — очей несила відвернути.
Чого ж від неї боляче мені,
Чого так серцю банно? Не збагнути,
Та й вікна хати по той бік сумні.
Стою на задубілому грудді
Та все дивлюсь на хату сонцелику…
Невже я, рідна, відчував тоді,
Що не побачу вже тебе довіку?
1971