Забаштанський Володимир — Комсомол

Збільшити або зменшити шрифт тексту : То, було, картоплю з поля брали,Крадькома збирали колоски,Згодом хлопці в комсомол вступали,

Голова й згадав про ті роки.

Комсомолець має чесним бути, —Пропекли слова тії графи.Та хіба я міг тоді збагнути

Війнами породжені гріхи?

Тільки серце може пам’ятатиТі юначі, ті далекі дні,Як мені хотілось гідним стати,

Як хотілось в комсомол мені.

Лиха довелось немало спити,Набули вагомості слова,Та боявсь у комсомол вступити, —

Тінню йшов за мною голова.

Випало на стіл мені лягати…— Лікарю, життя одне, — зажди!З твого столу, що з війни солдати,

На поріг вертають не завжди.

Стисло груди в розпачі гіркому,Розійшлися врізнобіч шляхи,Дівчині — секретарю райкому —

Розказав я про свої «гріхи».

Ні, я не жахнувся того столу,Вічності, німої самоти,Попрохав прийнять до комсомолу,

Як назад не пощастить прийти…

Житиму — клянуся: чесно праціВіддавати серце вогняне!Перед операцією вранці

Прийняли у комсомол мене.

Та чи ж можна нині передати,Що було в душі тії пори?!На столі я пробував співати

Пісню «Підмосковні вечори».

Не тому, що не боліли руки,Ні, співать хотілось не тому, —Народилось дужче щось від муки

І в душі перемогло пітьму.

Ти пробач мені цю сповідь щиру,Пролетіли звихрені роки,Та не похитнули в тебе віру

Труднощі далекі, — навпаки:

Ти навчав мене лихе бороти,Підставляв рамена в боротьбі,Комсомоле, запалом роботи,

Мужністю завдячую тобі!

1975