Забаштанський Володимир — Моя Вузькоколійка

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Чуттів і дум жорстокі перепалки.На стріли протиріч не наколись!Іду за радою до Павки,

Як він до Жухрая колись.

Щодень вузькоколійку вірша тягну,Мов шпали, припасовую рядки.Виснаги блідість берестяну

Лишають на лиці роки.

Нелегко крем’яні горби лупати,У відчаї вивергувать граніт,Коли ні лома, ні лопати —

Один лиш серця динаміт.

В облозі днів роблю трудні маневри.Душі не вельми хочеться того.І рвуться передчасно нерви,

Як дратва чобота твого.

Навчи долать потвору тьми лапату,Терпцю боротись, вистоять в борні.І Павка, спершись на лопату,

Суворо відповів мені:

«Крізь лютий скипень і печаль велику,Яка б негода тільки не була,Тягни вперед вузькоколійку —

Там люди ждуть твого тепла».

1973

Текст наводимо по книзі Антологія української поезії (том 6). Українська Радянська поезія. Твори поетів, які ввійшли в літературу після 1958 р. — Київ, відавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.