Loading...

Забаштанський Володимир - Стремено

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Знов лежу в лікарні між трудящих, —
То я теж, виходить, трудівник:
Між слабих і вкрай тут негодящих
Духом я не зовсім ще поник.
Як цю зиму тільки перейти,
Що так жальма схлипує сльотою,
Бо вже ж так далеко до мети,
Як до губ з невинністю святою.
Знов надіям грамоти шлю вірчі,
На гінця чекаю у журбі,
Пильно снам дивлюся знов у вічі,
Вірю, мов циганській ворожбі.
Думи, наче змерзлі пташечки,
Повсідалися на підвіконні,
Видно Бабин яр їм у шибки
І шматок нової Оболоні.
Нудяться слова в тісній темниці
За міцними мурами зубів
Журяться медсестри-жалібниці,
Що у їх журіння я забрів.
Мовчкома, змарнівши на виду,
Журиться дружина, мов журавка.
Журиться, чи я не підведу,
В Боярці, на заступ спершись, Павка.
Не тужіть, що кам’яні простінки
Недуг вимуровує наспіх, —
Не страшна облога ця настільки,
Щоб я знов не вийшов до своїх.
Хай я поки що не на коні
І сльота не скоро ще протряхне,
Та нога моя у стремені
І дорога далиною пахне.
1980