Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Знов лежу в лікарні між трудящих, —То я теж, виходить, трудівник:Між слабих і вкрай тут негодящих
Духом я не зовсім ще поник.
Як цю зиму тільки перейти,Що так жальма схлипує сльотою,Бо вже ж так далеко до мети,
Як до губ з невинністю святою.
Знов надіям грамоти шлю вірчі,На гінця чекаю у журбі,Пильно снам дивлюся знов у вічі,
Вірю, мов циганській ворожбі.
Думи, наче змерзлі пташечки,Повсідалися на підвіконні,Видно Бабин яр їм у шибки
І шматок нової Оболоні.
Нудяться слова в тісній темниціЗа міцними мурами зубівЖуряться медсестри-жалібниці,
Що у їх журіння я забрів.
Мовчкома, змарнівши на виду,Журиться дружина, мов журавка.Журиться, чи я не підведу,
В Боярці, на заступ спершись, Павка.
Не тужіть, що кам’яні простінкиНедуг вимуровує наспіх, —Не страшна облога ця настільки,
Щоб я знов не вийшов до своїх.
Хай я поки що не на коніІ сльота не скоро ще протряхне,Та нога моя у стремені
І дорога далиною пахне.
1980
Свежие комментарии