Loading...

Любов Забашта - біографія

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Любов Василівна Забашта — поетеса, драматург, прозаїк — народилася в місті Прилуки на Чернігівщині. З дитинства дівчинка полюбила поезію, пісню і, будучи третьокласницею, вже почала складати вірші. Уперше вірші Любові Забашти були надруковані в газеті «Правда Прилуччини» (1935).
Свого часу, в середині 1930-х років, майбутню поетесу підтримав П. Г. Тичина, що окрилило дівчину. На обласній нараді молодих літераторів у Чернігові виступала і сімнадцятирічна Люба. Вона читала вірші про квіти і дівочі мрії. Це було доволі несподівано, оскільки переважно тодішні початківці присвячували свої поезії розвитку сільського господарства і промисловості, ударництву. Але Павло Григорович, який був почесним гостем наради, похвалив молоду авторку і сказав, що від квітів не треба відвертатися і варто вміти бачити красу природи.
Після закінчення школи Л. Забашта навчалася в Одеському водному інституті, потім працювала інженером-кораблебудівником.
Поетеса наполегливо готувала свою першу збірку, але почалася війна, тому і не вдалося її видати. У роки війни Любові Василівні довелося пережити трагічні й тяжкі випробування (загинув чоловік, з яким прожила всього рік).
У повоєнний час без відриву від виробництва Любов Забашта навчалася на літературному факультеті Київського педагогічного інституту ім. М. Горького.
Перша збірка віршів для дітей «Паляниця-білолиця» була опублікована в 1963 році. Пізніше вийшли друком збірки віршів для малят «Коли я виросту», «По гриби», «Пісня зеленого лісу», повість «Будинок мого дитинства» та інші твори.
У 1968 році була надрукована драматична поема «Дівчина з легенди» (про легендарну народну піснярку Марусю Чурай), поставлена згодом на сцені Тернопільського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. Відома й інша драматична поема поетеси — «Тернова доля» (про великого Кобзаря). Любов Василівна була дружиною і соратницею поета Андрія Малишка. Творчий доробок Л. Забашти нараховує декілька поетичних збірок, книжок прози, п'єс і драматичних поем. Чимало віршів, покладених композиторами на музику, стали популярними піснями («Ой вербиченько», «Червона ружа», «Криниця мого дитинства», «Засихає в степу материнка» та інші).

Внесок Любов Забашти в дитячу літературу
Головним завданням Любові Забашти як дитячої поетеси було бажання відкрити малюкам поезію життя шляхом проявлення у слові краси та гармонії світу. Разом із дитиною поетеса роззирається довкола і замість сірої пелени буденності, бачить неповторні чарівні картини життя. Авторка тонко передає природну «дитинність» стихії («дощик» грається — поливає поле «через ситечко») і «дорослість» дитини («хлопчина» поспішає стати «сівачем»), створюючи тим самим у читача відчуття значимості описуваного, його небуденності. Світ належить людині, навіть якщо вона ще маленька. Людина відповідає за доручений їй великий світ і тому він — завжди «дитина» людства… Й водночас ця лірична мініатюра — прекрасна акварельна замальовка літнього дощу в полі.
Окремою темою у ліриці для дітей авторки можна вважати також численні, засновані на народнопісенній традиції мініатюри, присвячені рослинам («Колосок», «Волошки», «Кленове листя» та ін.). Так, молода берізка для поетеси — «мавка лісова», дівчатко з «кісками» на білих «нозях». Тому, природно, що не можна точити з неї сік, а слід посадити поряд «сестричку» та змайструвати шпаківню, щоб мала доброго друга-птаха («Берізонька»). «Малою сестричкою» видається поетесі й вербичка, що виросла та «силу взяла» з пагона, принесеного з рідного лугу («Вербичка»). А образ красеня-дуба мимоволі викликає в уяві читача спогад про «справжнього чоловіка» — опору й надію люблячої родини.
Поетеса розповідає про силу духу й краси, про велич звичного довколишнього світу, його гармонійність і природну доброту. Її світ — світ птахів і дерев, світ гармонії, де людина бачить зразки любові та відданості, родинності та красивого життя у найглибшому, вічному значенні цього слова. Тому не відсторонено змальовує природу ніби звіддаля, а говорить з нею як із рівнею: майже всі вірші — пряме звертання до квітки, пташки, дерева («Моя мала сестричко, / Зеленая вербичко…»; «Дубочку, мій дубочку…»; «Лелеченько, лелеко,..» тощо). Саме так розмовляли зі світом наші пращурі, таким — простим, багатобарвним і відкритим — постає Божий світ перед дитячими очима. І поетеса вміє піймати і зберегти у своїй творчості цей не замутнений дріб’язком чистий погляд на життя. Крім, окремих тематичних поезій, поетеса писала загадки, примовки, вірші до свят — класичний приклад «Снігуронька».
Тож потрібно зазначити, що хоч Любов Забашта і не створювала поезій спеціально для дітей, але все ж вони займають вагому частку в її творчому доробку поряд з прозою та драматичною спадщиною.