Далекий світ — Галина Журба

Збільшити або зменшити шрифт тексту :

Вступне слово

Двічі починаю писати свою автобіографію і двічі її трачу. Волинь — Львів 1930-39, потім Криниця 1940-43. Остання згоріла у варшавській пожежі. Це третя.

Тричі починати писати про себе — чи не маніакальне самозакохання або щось подібне?Обвинувачення не було б вповні справедливе. Самозрозуміло — людина сама собі найближча. Залюбки переживає ще раз — пережите, радо вертається до нього й ділиться з друзями. Недуга старіючих людей.Не відхиляю цих спонук. Вони хмелять, як старе вино при бесіднім столі, до якого хочемо запросити гостей.Одне лиш тривожить: чи стіл і застава, бува, не знудять гостей? А втім, кому нецікаво — може кожної хвилини встати й відійти від столу. Хтось, проте, знайде, може, при ньому спочин і розвагу. Однієї-бо речі не можу закинути моєму життю,— що було нецікаве.

Випало на перехресті двох сторіч, двох завершених діб, багатьох доріг, культур, середовищ. Мій сполячений рід, виховне спрямовання моє і шлях, який я вибрала собі. Довкілля й дитинство на тлі доби та краєвиду. Світ психологічний. Типи людей і звірів. Притаманності сполячених родів українських. Українська природа, українське живло, і на цьому тлі моя національна еволюція. Завершена доба одна і друга. Незакінчена третя.Подаючи історію мого роду, роблю це не із «шляхетської чвані», як би міг хтось запідозрити. Чванитися нема чим. Винародовлені предки, що покинули свій нарід, відцуралися своєї питомої, глибшої культури, вибравши, сумнівної вартости, зовнішню, чужу,— не приносять чести нащадкам, хоча б ті предки були найвищі достойники на послугах чужих держав і ворожих націй. Вартість людини в її особистості, а не в родоводі. Демократка з переконання й стилю цілого життя, маю стільки спільного з цими предками моїми, що несу деякі їх внутрішні й зовнішні притаманності. По предках матері відгукнувся в мені голос української крови, українського духа.

Портрети одних і других — це характеристика людей одного шару, одної доби. Без цих портретів не була б цілісна моя біографія, мов без підшивки плащ.Це, врешті, малюнок винародовленої української шляхти, отої родовитої верхівки нашого народу,— історія її перекинчицтва. Це, врешті, образ життя поляків в Україні аж до 1917-18 pp.Вибрала я для цього форму белетристичну, щоб живіше передати малюнки живих колись людей і подій. Адже це справжня повість про справжніх людей. Повість не модерна, писана не модерним стилем, допасованим до самої доби. Повість, далека від сучасности, як сама доба.

Пишу її без особливих затінень і без зайвих прикрас. Життя само — найкращий повістяр, найхимернійший фантаст і поет.

Хочу його писати таким, яке воно було.