Дрофань Анатолій Павлович — біографія

Збільшити або зменшити шрифт тексту : Анатолій Павлович народився в місті Ічня на Чернігівщині в сім’ї залізничника. Батько письменника був завзятим мисливцем. Багато років він головував у місцевому товаристві мисливців та рибалок. Маленькому Толі нерідко випадала нагода побувати з батьком на полюванні, посидіти біля вечірнього вогнища, заночувати під копицею пахучого сіна.

В Ічні хлопець закінчив семирічку, відвідував музичний і фотогурток. Та найбільше любив уроки літератури, і насамперед читання творів свого земляка Степана Васильченка.

Перше оповідання А. Дрофаня «Перепел» з’явилося у 1945 році, а через одинадцять років вийшла збірка оповідань «Журка з Сонцеграда».

Особливо плідними для письменника були останні три десятиліття. За цей час він видав півтора десятка своїх книжок. Завоювали симпатії читачів романи «Таїна голубого палацу», «Буремна тиша»; повісті «У кожному камені — іскра», «Біла криниця», «Загадка старої дзвіниці»; документальна повість 

«Коли ми красиві»; збірки оповідань «Троянди», «Альбіон», «Земля для квітів», «Сонцелюби»; збірка сатиричних оповідань «Іменини»; книги для дітей «Про Барона, Мавру і Мале Вушко», «Коли я виросту», «Янехо» та інші твори.

Доповнюють образ Анатолія Дрофаня як людини спогади Миколи Самійленка, який вчився разом з Анатолієм Павловичем на філологічному факультеті Київського університету. Він згадує, що вже тоді юнак помітно відрізнявся з-поміж студентів своєю дорослістю: зібраний, урівноважений, розсудливий. Відчувалося, що мав більший життєвий досвід, мабуть, тому, що його тато був хворобою прикутий до ліжка і батьківські обов’язки в сім’ї рано лягли на плечі сина. А ще, як згадує Микола Самійленко, він усе вмів і за все брався. Журналіст і письменник, Анатолій Павлович мав чималу сім’ю, ніколи не цурався фізичної праці: із завзяттям порався біля землі, будував, досконало знав автосправу, з любов’ю і вміло користувався автомашиною, як тільки міг і чим тільки міг, помагав людям у їхніх скрутах. Анатолій Дрофань був завзятим мисливцем і рибалкою, захоплювався бджільництвом, вирощу-вав сад (на батьківщині, в Ічні, вивів навіть власний сорт яблук і жартома назвав його «дрофанівкою»).

Дорога письменника обірвалася на творчому злеті. Він саме здав до друку новий роман «Музи кохання». В останній день свого життя Анатолій Павлович зайшов до видавництва «Радянський письменник» і поклав на стіл редакторові доопрацьований з урахуванням зауважень рецензентів рукопис, сказавши, що роботу завершено. Того ж дня його не стало.

Основні видання :

• Збірка оповідань для дітей середнього шкільного віку «Журка із Сонцеграда» (1956).
• Збірка сатиричних оповідань «Іменини» (1957).
• Книжка для дітей «Про барона, Мавру і мале вушко» (1959).
• Документальна повість «Коли ми красиві» (1962).
• Збірка оповідань «Троянди» (1963).
• Книжка для дітей «Коли я виросту» (1963).
• Книжка для дітей «Янехо» (1965).
• Збірка оповідань «Альбіон» (1967).
• Збірка оповідань «Земля для квітів» (1968).
• Повість «У кожному камені — іскра» (1971).
• Книжка для дітей «Загадка старої дзвіниці» (1971).
• Повість «Біла криниця» (1975).
• Історичний роман із часів гайдамаччини «Таїна голубого палацу» (1978).
• Збірка оповідань «Сонцелюби» (1979).
• Історико-біографічний роман «Буремна тиша» (1984) — про Степана Васильченка.