Моє ставлення до образу Володьки Лободи (за твором О. Гончара «Собор»)

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Одну з перших публікацій О. Гончара «Собор» літературознавці й критики зустріли з захопленням і шануванням, адже автор створив галерею позитивних персонажів, які працюють на благо Батьківщини й допомагають їй. Але через кілька днів після виходу роману розгорнулася широкомасштабна акція паплюження твору: виявляв свою пильність академік Шамота, одностайно обурювалися в колективних листах «металурги», «шахтарі», «селяни». Певну роль у розгромі «Собору» зіграло те, що Володьку Лободу було легко впізнати. Подібні йому «висуванці» зносили собори, будували атомні станції у густонаселених районах, планували повернути ріки і т.д. У порівнянні з іншими безголовими керівниками Володьці Лободі випадає скромне місце: немає в нього спритності, кмітливості, які були притаманні високопоставленим бюрократам. Він псує собі анкету необдуманим розлученням, здає батька у будинок для ветеранів, безглуздо, по-хлоп'ячому, ховає у себе в кабінеті «охоронну грамоту», зняту вночі з собору, силоміць сватає «безпаспортну» Єльку, приїздить з друзями на браконьєрську юшку у рідне селище, де його всі знають. Він птах невисокого лету, і вся його кар'єра вкладається у ним самим визначені рамки: «...тебе проводжав інструктором, а зараз сам інструкторів ганяю».

Лобода наповнений «геніальними» ідеями, які він так і сипле на ходу. «Кімнати щастя», вікторини, карнавали. Палац шлюбів, святкові кольоретки для цукеркових коробок — все це його винаходи. Але душа «генія» прагне до чогось масштабнішого. Погляд кар'єриста зупиняється на обшарпаному соборі, що височіє серед Зачіплянки. Правда, до 300-річчя Переяславської ради Володька запропонував одягти собор у риштовання, але реставрувати його, природно, ніхто не збирався. Лобода зумів зімітувати увагу до пам'яток старовини, а після свята риштовання зняли. Собор зробився притчею во язицех, псував красу робітничого селища і Володьчину кар'єру. Висуванець мріє знести собор, а на тому місці «відгрохати» критий ринок чи молодіжне кафе, щоб «в області тільки ахнули б». Оце «ахнули б», помітили, оцінили, підвищили — головна рушійна сила всієї діяльності Лободи. Вся ця жалюгідна метушня свідчить про його тупуватість, обмеженість і неповороткість думки. Він здається водевільним персонажем, але зараз ми вже знаємо, на що здатна така войовнича посередність на керівних посадах. Це сила, яка іде по світу і задає тон. «Ейнштейн ніщо порівняно з ним. Той робить відкриття, а цей вирішує. Кнопки натискає. Кладе резолюцію на твоїй долі... Для нього ми піддослідні. Він вважає обов'язком нас будь-що обстругати, підігнати під власну подобу... Його мрія — бачити навколо себе легіони, що однаково думають, на тебе й на мене він дивиться як на сировину, як на руду, з якої треба болванки виплавити», — так говорить Ромчик Орлянченко про Лободу. Діяльність таких висуванців призвела до екологічних і соціальних катастроф, до того життя, яким живе народ сучасної нам України — незалежної, вільної, але голодної, збанкрутілої, нещасної країни. 


Loading...
 
ПІДВАЛ САЙТУ