Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Письменниця Дніпрова Чайка, мені здається, дуже любила море, морські краєвиди, чайок, тому й описувала їх у своїх творах.
Використавши легенду про чайку, вона створила чудове оповідання «Дівчина-чайка». Я уявляю маленьку дитину, яку морські хвилі колихали, каміння жаліло, а буря втішала. «І виросла дивно хороша дочка у старого: біла, мов піна морська…» Дівчина не боялася ні грому, ні бурі, завжди сміливо кидалася в море, якщо комусь потрібна була допомога. Перед її хоробрістю і сміливістю навіть море вщухало: «І тільки до кого торкнеться вона, — того не займає розлючене море».
Якось дівчина дізналася, що море розгнівалося на козаків і вирішило всіх потопити. І хоча хвилі і попереджали її, що ніхто не сміє сперечатися з великим морем, дівчина не послухалася. Вона кинула виклик грізному морю: «Ревіть собі, хвилі зелені, чорнійте од злості, казіться! А я не оддам на поталу людей тих відважних…»
Багато козаків врятувала дівчина, та море страшно її покарало: поглинуло.
Відважна ж дівчина «чайкою сірою спурхнула і з гірким плачем полетіла над морем…» І досі над морем літають чайки, плачуть-кличуть перед бурею, повідомляючи мореходців про небезпеку.
Я захоплений мужністю славної дівчини-чайки, її золотим серцем і великою душею.
Свежие комментарии