Омелько Кайдаш — працьовита людина. Він добрий хлібороб та гарний стельмах. Разом з Марусею вони зуміли побудувати своє госпо-дарство, жили заможно. Але був у Кайдаша недолік — дуже любив чо-ловік випити. А причин для того, щоб зазирнути у шинок, було багато. Спочатку Омелько заливав горілкою давнє лихо — панщину. Пізніше він буде намагатися за чаркою забути про свій страх перед старшим сином, який під час однієї зі сварок ударив батька. А потім, коли вже Лаврін забере до своїх рук все хазяйство, Кайдаш буде пити через свою непотрібність у цьому житті. «Був я колись Кайдаш, а тепер перевівся на маленького Кайдашця», — говорив старий у шинку.
Важка праця спочатку на пана, а потім для власного добробуту, забобонність, постійні родинні чвари, гірке пияцтво — все це зробило Кайдаша слабкою, безвольною людиною.
Багато діла переробив він на своєму віку, нічого не знав, крім виснажливої праці, а жорстока доля ніби кепкувала з нього. Кайдаш був дуже богомільним, щонеділі ходив до церкви, любив молитися і постити, горнувся до духівництва. Але нерідко Кайдаш із церкви йшов у шинок. Він постив дванадцять п’ятниць на рік, щоб не вмерти наглою смертю та в воді не потопати, але потонув під лотоками млина. Якщо образ Омелька Кайдаша і викликає сміх, то це сміх крізь сльози.
В описі портрету різко контрастують чорний і білий кольори. Зорові епітети є живописною демонстрацією контрастних типових деталей, до яких вдається письменник, змальовуючи портрет Омелька Кайдаша, розкривають не тільки зовнішні риси героя, а й його характер. Зі сторінок постає виснажена тяжкою працею людина, яка перетерпіла на своєму віку багато лиха. Про це говорять і «здорові загорілі жилаві руки»«, і «густі дрібні зморшки» і «сухорляве й бліде лице». В більшості випадків Кайдаш показаний під час праці. Кайдаш був набожним чоловіком, але його набожність, як і більшості селян того часу, не виходила за межі обрядовості, не торкалася душі. Він ходив щонеділі і на службу, і на вечерню, приходив до церкви, коли та ще була зачинена,за відсутності паламаря служив за нього, світив свічки перед образами і подавав кадильницю священникові. Автор насміхається над релігійністю Кайдаша, яка не освячує його душу, не робить його кращим, бо не проникає в саме серце, він не спроможний збагнути глибинну суть християнської релігії, а тому й не стає на шлях очищення. Письменник подає амбівалентну характеристику героя: «Він був добрий стельмах, робив панам і селянам вози, борони плуги та рала і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря. Панщина поклала на Кайдашеві свій напечаток». Із церкви Кайдаш прямує до шинку і пропиває зароблені гроші. За часів кріпаччини йому не належало нічого. Все, що він заробляв — він заробляв для пана. Кайдаш не вміє працювати на себе, на своїх дітей, на свою родину. Не стало пана, він працює на шинкаря, не зраджуючи своїм старим звичкам — шукати ілюзорного спокою душі у чарці. Невпинно працюючи сам і залучаючи до роботи своїх синів, він не турбується про збільшення родинного добра, землі, достатку. Натомість вимагає поваги до себе, не розуміючи кумедність і принизливість свого поводження у нетверезому стані. П’яний Кайдаш не орієнтується в просторі, не може контролювати свої вчинки, відповідати за них, виглядає смішним і жалюгідним. То ж цілком закономірно, що він втрачає керівні позиції у власній родині. У сварках між свекрухою і невісткою він намагається згідно до норм життя патріархальної української родини брати верх, але, втративши авторитет людини через свою пиятику, він не в змозі утримати авторитет батька. У сцені сімейної сварки, яка почалася через дрібницю — мотовило, поразки зазнав не лише старий Кайдаш, поразки зазнали всі члени родини, тому й скрикнули вони в один голос. Поразки зазнав старий патріархальний уклад української родини, який тримався на беззаперечному авторитеті батьків. Порівнюючи членів родини Кайдаша із такими підвищеними образами як скеля, морські хвилі, І.Нечуй-Левицький надає ситуації комічного і водночас трагічного забарвлення. У дрібних кумедних сварках нехтується повага до батьків, любов до дітей, знищується порозуміння, як основа родинної комунікації. То це дійсно сміх крізь сльози. Після бійки з сином Кайдаш уже назавжди втратив рівновагу. Кайдаш не розуміє, чому руйнуються звичні старі патріархальні устої, морально-етичні норми, вироблені здавна, чому син підняв руку на нього, він не вірить у можливість кращого життя, тому почав пити ще гірш, ніж перше пив. Часте вживання горілки призводить Омелька до тяжкого захворювання. Йому, як і героям Гоголя, сп’яну лізе у вічі всіляка містична чортівня. То Омелькові здається, що він загубив очі, то ввижаються чорти, що сидять верхи на свинях або виглядають з печі, то якась коза з червоними очима, з вогнем у роті. Комічні фантасмагорії Кайдаша автор вибудовує на основі народної творчості, чим поглиблює сміховий ефект. Кайдаш, не маючи змоги через власну обмеженість збагнути причини, які роблять його життя нестерпним, покірно звертається до Бога, виконує релігійні обряди, ходить до церкви, старанно постить у п’ятницю, бо переконаний: хто постить у п’ятницю ніколи не потопне у воді. Автор насміхається над забобонністю не лише Кайдаша, а й всіх українських селян, над їхньою нездатністю давати об’єктивну оцінку речам і подіям, зображаючи процес зцілення Кайдаша від білої гарячки. Рецепт баби Палажки викликає сміх через свою абсурдність. Учасники цього дійства з повною серйозністю сприймають те, що відбувається і цим ще більше поглиблюється комізм ситуації. Тут містика помішана з реальністю життя: чи Кайдашеві допоможе зілля чи ні, а Палажці допомогло покращити своє матеріальне становище — вона була щедро винагороджена. Кайдаш повністю втратив свій авторитет і «од того часу Лаврін за
брав у свої руки і воли, й вози, і все господарство. Загнали діти батька на піч на одпочинок». Своє змізернення усвідомлює і сам герой: «Був я колись Кайдаш, а тепер перевівся на маленького Кайдашця», — говорив Кайдаш за чаркою горілки в шинку.
Змілення авторитету Кайдаша вилилось у його непотрібність у родині й закінчилося смертю втопленика, смертю проти якої Кайдаш постив у п’ятницю протягом всього життя.
У більшості випадків Кайдаш показаний за роботою. Він добрий стельмах і дбайливий хазяїн, але всі зароблені гроші пропиває, шукаючи ілюзорного щастя в чаду горілки. Це й призводить Омелька до тяжкого захворювання. Йому сп’яну лізе у вічі усіляка фантастична «чортовщина». То Омелькові здається, що він загубив очі, то вважаються чорти, що сидять верхи на свинях або виглядають з печі, то
якась коза з червоними очима, з вогнем у роті. Ці деталі взяті з народної творчості. Проте, вводячи фантастичні елементи, письменник не порушив реалістичної основи твору. Він майстерно змалював психічний стан Омелька: «Один чорт показував йому на сокиру під лавою й шепотів: «Візьми сокиру та зарубайся!» Другий показував на налигач під полом і говорив: «Піди в клуню та повісся». Третій підказував: «Піди до ставка та втопись!»
Кайдаш, не збагнувши причин, які роблять його життя нестерпним, покірно звертається до Бога з примарною надією вимолити краще життя хоч на тому світі, виконує різні релігійні обряди: ходить до церкви, старанно постить у «святу п’ятницю», бо, на його думку, хто дотримується цього, «той ніколи не потопатиме у воді».
Та це не рятує Омелька від «наглої смерті»: він тоне в Росі,, біля млина. «І п’ятниці нічого не помогли, — з іронією говорить старший син Омелька Кар-по. — Варто було мучити себе цілий вік»,
Свежие комментарии