Лине пісня, негучна, гарна. Народна пісня. І витончена її мелодія бринить легко, неначе натхнення самої весни.
Та пісня в поєднанні з прозорими візерунками танцю мимоволі причаровує зал, причаровує одразу, як тільки спалахне це розмаїття барв і звуків.
Концертна програма Державного заслуженого академічного народного хору імені Григорія Вірьовки надзвичайно багата. Гучні оплески раз у раз свідчать, що протягом трьох годин оте «кохання з першого погляду» стає палким і глибоким… Лине чарівна пісня на слова Василя Симоненка «Виростеш ти, сину», що її написав художній керівник ансамблю, заслужений діяч мистецтв, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка Анатолій Авдієвський.
Співає Ніна Матвієнко.
Уже з перших років своєї артистичної діяльності вона стає улюбленицею тих, хто чув її неголосний, але такий зворушливий душевний спів.
…До кімнати заходить невисока жінка з типово українськими рисами обличчя. Рівний ніс, темні очі. Виразно окреслений рот. У рухливому обличчі застиг вираз чекання. Це – Ніна Матвієнко.
Я прошу її розказати трохи про себе.
Вираз чекання змінюється ніяковістю.
– Що ж його, власне, розповідати? Нема чого… Народилась на Житомирщині. Одинадцятеро нас було в мами й тата. В дитинстві я вчилася перекрикувати пташок, іржати, як коні, бо батько пас їх, і, мабуть, ця обставина сприяла тому, що з дитинства в мене любов до тварин. Потім прийняли мене, оповідаю вам все по порядку, до інтернату. Звідси й починається моє нове життя, яке було з багатьох поглядів казкою, оскільки треба було вже лише вчитися, і все — одяг, їжу — давали задарма. Любила спорт, зокрема ручний м’яч. Була і в акробатичному гуртку.
– А співи?..
– Співала лише тоді, коли не могла щось передати словами… Після школи пішла на коростенський завод «Хіммаш», влаштувалась кранівницею. В артистки не ризикнула – ще в школі товаришки переконали, що я дуже маленька і не годна для сцени… Отак і працювала. Аж от якось приїхали на гастролі з Києва франківці, і з ними Юлія ткаченко. Я познайомилася з цією жінкою і поділилась своїми мріями. Сказала, що хотілося б поступити до студії театру. Вона одразу ж відрадила, сказала, що це дарма, і спитала, що я ще вмію робити. «Співаю трохи…». «Тоді, – сказала вона, – краще вже до студії хору імені Вірьовки». Так я, розумієте, і вчинила.
Закінчила в університеті факультет української мови та літератури. Це допомогло мені краще пізнати історію пісні, а взагалі, мова – це і є пісня, і щоб знати пісню – треба знати мову.
– Як ви ставитесь до своєї популярності?
– Для мене це як зміна декорацій, я її не відчуваю. А взагалі, я вважаю, чим більше про людину говорить, тим більше вона довідується про свої вади.
Безпосередня, серйозна і чиста, Ніна Матвієнко вражає своєю цілеспрямованістю, одвертістю. Вона з тих людей, котрі з першого погляду можуть повірити і не повірити, з тих, що можуть з півслова розкрити тобі душу і навпаки. Симпатії та антипатії виявляються бурхливо й прямо. Голос її, сильний, душевний і рухливий, діє на слухача саме своєю музикальною витонченістю, своїм тонким відчуттям образу або, як ще кажуть, основного змісту пісні.
Українська пісня має надзвичайну силу впливу на людську уяву, її розум і душу.
М. Танкіна
Свежие комментарии