Морально-етичні проблеми, про які пише Борис Олійник, на перший погляд прості і Зрозумілі без зайвих слів. Під пером поета вони набувають глибини й багатозначності, він досліджує їх у тісному зв'язку з повсякденним життям людини. Мова й форма віршів Олійника точна, проста, лаконічна Та є в його поетичній скарбниці дещо незвична річ Це казка-притча "Крило", яка присвячена стосункам людини і природи.
Сюжет казки "Крило" дуже романтичний. Маленький хлопчик знаходить журавлика із зламаним крилом, що не зміг летіти до півдня.
Потяглися журавлі вдалеч плавно,
Доганяв їх листопад за селом.
А один, як сирота, гірко плакав
З перебитим у лікті крилом.
Хлопець рятує птаха. Олійник дає трохи гумористичні натяки на "людино подібність" журавлика: мати "вишила журавлику сорочку", батько "кеди з крамниці приніс". Одужавши, птах навесні відлітає, а хлопець від зажури ще більше змалів...
І ось вересневим ранком до двору прибуває вся журавлина зграя, і "цибате у кедах" обіцяє хлопчині, що прилітатиме щовесни. Олійник навмисно зводить казкову ситуацію до побутової буденності, але, говорячи про те, що зв'язує рятівника й порятованого, знаходить чудову, ємну фразу:
Щовесни прилітатиму, брате,
Бо крилом я до тебе приріс.
Ростуть журавка й хлопець, поєднані добротою, душевним теплом та чистотою. Благородство душі робить дитину крилатою;
А потім над селом вони злітали,
І зорі їм ховались під крило,
І так обом їм хороше було!
Хлопець стає юнаком, знаходить собі пару, достойну його високої душі, і тепер вони літають утрьох, насолоджуючись красою, вірною дружбою та коханням. Вони розуміють один одного, тому що це — істоти з чистим сумлінням, щирим серцем.
Як то буває в житті, політ перервався раптово і страшно. Сусід, людина без душі, сповнена жадоби й ненависті, убиває журавлика—випадкового свідка крадіжки, який довірливо підійшов до ворюги. Уся душевна ницість злодія дається через відсутність зв'язків із світом. Природа відштовхує нелюда: його сад, обминають солов'ї, його не люблять собаки, йому відмовлено в майбутньому — сусід не має дітей. Байдужа рука вбиває крилату дружбу. Із смертю журавля юнак утрачає життя. На очах він старіє:
Одна по одній зморшки проступали,
Кришились зуби, западали щоки, —
І він ставав столітнім, древнім дідом.
Не тільки біль старить його. Є жорстокий закон: ми відповідаємо один за одного. Підлість однієї людини карається вдесятеро, часто страждають невинні. За зрадництво, що вчинила людська істота, покарано теж людину, бо провину може відчувати тільки той, у кого є совість.
Як останній знак кровного зв'язку, повисає замість руки в сивого юнака перебите крило.
Сусід-злочинець не розуміє всього жаху свого вчинку. Але і його покарано — він буде жити з прокляттям, як Каїн, перший вбивця, бо, як каже суддя:
Ти ж найсвятіше — небо, — дядьку, вбив...
А це вже вище від людського суду.
і тому
Хай хоч страх тебе щодня вбиває:
він, слава Богу, не підступний нам!
Немає покарання в Кримінальному кодексі за вбивство душі, "неба" в людини. Тільки прагнення людства до духовних висот може його врятувати. Ідея поеми проста, але це оманлива простота. Такими ж простими є десять заповідей євангельських. Та чи просто жити за ними?
Сюжет казки "Крило" дуже романтичний. Маленький хлопчик знаходить журавлика із зламаним крилом, що не зміг летіти до півдня.
Потяглися журавлі вдалеч плавно,
Доганяв їх листопад за селом.
А один, як сирота, гірко плакав
З перебитим у лікті крилом.
Хлопець рятує птаха. Олійник дає трохи гумористичні натяки на "людино подібність" журавлика: мати "вишила журавлику сорочку", батько "кеди з крамниці приніс". Одужавши, птах навесні відлітає, а хлопець від зажури ще більше змалів...
І ось вересневим ранком до двору прибуває вся журавлина зграя, і "цибате у кедах" обіцяє хлопчині, що прилітатиме щовесни. Олійник навмисно зводить казкову ситуацію до побутової буденності, але, говорячи про те, що зв'язує рятівника й порятованого, знаходить чудову, ємну фразу:
Щовесни прилітатиму, брате,
Бо крилом я до тебе приріс.
Ростуть журавка й хлопець, поєднані добротою, душевним теплом та чистотою. Благородство душі робить дитину крилатою;
А потім над селом вони злітали,
І зорі їм ховались під крило,
І так обом їм хороше було!
Хлопець стає юнаком, знаходить собі пару, достойну його високої душі, і тепер вони літають утрьох, насолоджуючись красою, вірною дружбою та коханням. Вони розуміють один одного, тому що це — істоти з чистим сумлінням, щирим серцем.
Як то буває в житті, політ перервався раптово і страшно. Сусід, людина без душі, сповнена жадоби й ненависті, убиває журавлика—випадкового свідка крадіжки, який довірливо підійшов до ворюги. Уся душевна ницість злодія дається через відсутність зв'язків із світом. Природа відштовхує нелюда: його сад, обминають солов'ї, його не люблять собаки, йому відмовлено в майбутньому — сусід не має дітей. Байдужа рука вбиває крилату дружбу. Із смертю журавля юнак утрачає життя. На очах він старіє:
Одна по одній зморшки проступали,
Кришились зуби, западали щоки, —
І він ставав столітнім, древнім дідом.
Не тільки біль старить його. Є жорстокий закон: ми відповідаємо один за одного. Підлість однієї людини карається вдесятеро, часто страждають невинні. За зрадництво, що вчинила людська істота, покарано теж людину, бо провину може відчувати тільки той, у кого є совість.
Як останній знак кровного зв'язку, повисає замість руки в сивого юнака перебите крило.
Сусід-злочинець не розуміє всього жаху свого вчинку. Але і його покарано — він буде жити з прокляттям, як Каїн, перший вбивця, бо, як каже суддя:
Ти ж найсвятіше — небо, — дядьку, вбив...
А це вже вище від людського суду.
і тому
Хай хоч страх тебе щодня вбиває:
він, слава Богу, не підступний нам!
Немає покарання в Кримінальному кодексі за вбивство душі, "неба" в людини. Тільки прагнення людства до духовних висот може його врятувати. Ідея поеми проста, але це оманлива простота. Такими ж простими є десять заповідей євангельських. Та чи просто жити за ними?
