Зв'язок людини з природою в поемі "Крило"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Морально-етичні проблеми, про які пише Борис Олійник, на перший погляд прості і Зрозумілі без зайвих слів. Під пером поета вони набувають глибини й багатозначності, він досліджує їх у тісному зв'язку з повсякденним життям людини. Мова й форма віршів Олійника точна, проста, лаконічна Та є в його поетичній скарбниці дещо незвична річ Це казка-притча "Крило", яка присвячена стосункам людини і природи. 

Сюжет казки "Крило" дуже романтичний. Маленький хлопчик знаходить журавлика із зламаним крилом, що не зміг летіти до півдня. 



Потяглися журавлі вдалеч плавно, 

Доганяв їх листопад за селом. 

А один, як сирота, гірко плакав 

З перебитим у лікті крилом. 



Хлопець рятує птаха. Олійник дає трохи гумористичні натяки на "людино подібність" журавлика: мати "вишила журавлику сорочку", батько "кеди з крамниці приніс". Одужавши, птах навесні відлітає, а хлопець від зажури ще більше змалів... 

І ось вересневим ранком до двору прибуває вся журавлина зграя, і "цибате у кедах" обіцяє хлопчині, що прилітатиме щовесни. Олійник навмисно зводить казкову ситуацію до побутової буденності, але, говорячи про те, що зв'язує рятівника й порятованого, знаходить чудову, ємну фразу: 



Щовесни прилітатиму, брате, 

Бо крилом я до тебе приріс. 



Ростуть журавка й хлопець, поєднані добротою, душевним теплом та чистотою. Благородство душі робить дитину крилатою; 



А потім над селом вони злітали, 

І зорі їм ховались під крило, 

І так обом їм хороше було! 



Хлопець стає юнаком, знаходить собі пару, достойну його високої душі, і тепер вони літають утрьох, насолоджуючись красою, вірною дружбою та коханням. Вони розуміють один одного, тому що це — істоти з чистим сумлінням, щирим серцем. 

Як то буває в житті, політ перервався раптово і страшно. Сусід, людина без душі, сповнена жадоби й ненависті, убиває журавлика—випадкового свідка крадіжки, який довірливо підійшов до ворюги. Уся душевна ницість злодія дається через відсутність зв'язків із світом. Природа відштовхує нелюда: його сад, обминають солов'ї, його не люблять собаки, йому відмовлено в майбутньому — сусід не має дітей. Байдужа рука вбиває крилату дружбу. Із смертю журавля юнак утрачає життя. На очах він старіє: 



Одна по одній зморшки проступали, 

Кришились зуби, западали щоки, — 

І він ставав столітнім, древнім дідом. 



Не тільки біль старить його. Є жорстокий закон: ми відповідаємо один за одного. Підлість однієї людини карається вдесятеро, часто страждають невинні. За зрадництво, що вчинила людська істота, покарано теж людину, бо провину може відчувати тільки той, у кого є совість. 

Як останній знак кровного зв'язку, повисає замість руки в сивого юнака перебите крило. 

Сусід-злочинець не розуміє всього жаху свого вчинку. Але і його покарано — він буде жити з прокляттям, як Каїн, перший вбивця, бо, як каже суддя: 



Ти ж найсвятіше — небо, — дядьку, вбив... 

А це вже вище від людського суду. 

і тому 

Хай хоч страх тебе щодня вбиває: 

він, слава Богу, не підступний нам! 



Немає покарання в Кримінальному кодексі за вбивство душі, "неба" в людини. Тільки прагнення людства до духовних висот може його врятувати. Ідея поеми проста, але це оманлива простота. Такими ж простими є десять заповідей євангельських. Та чи просто жити за ними? 
Loading...
 
ПІДВАЛ САЙТУ