Loading...

Зачерпнімо мудрості зі світової давньої скарбниці

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Разом із церковною літературою в Давню Русь прийшло багато книг природничо-наукового змісту, історичних праць та збірників афоризмів, у яких була сконцентрована мудрість людська. Дещо наївними і навіть смішними видаються нам «наукові» викладки Іоанна Екзарха в «Шестодневі», Козьми Індикоплова в «Християнській топографії» про будову світу, фізичні, астрономічні та інші явища природи. Що ж, таким їм здавався світ за біблійними книгами. Але настільки ж справедливими є їхні спостереження і відповідно захоплення мудрим улаштуванням цього світу! І найбільше — людиною — головним творінням Божим, заради якого й створене все на землі. Ось слова із «Шестоднева»: «Не можу прийти в себе від подиву і не можу зрозуміти, звідки

в такому малому тілі [людини] такі високі думки, здатні обійти всю землю й вище небес зійти».

Анонімний «Фізіолог» наповнений не лише точними відомостями про тварин, рослини, мінерали, а й безмежною фантазією та вигадкою, поєднаними із сентенціями повчального змісту — мораллю для читачів. Для статей цього збірника характерні символіко-алегоричні тлумачення якостей звірів та птахів. І коли читаєш про лисицю, то неодмінно згадуєш українські народні казки про цього хитрого звіра.

Поетичністю та ліризмом оповиті розповіді про горлицю, одуда, лелеку, лева. Куріпка ж чогось викликала у автора неприязнь, і він порівняв її із жадібною людиною, яка ніяк не може насититися багатством. Незвичайна й захоплююча ця мандрівка у світ давніх уявлень і фантазій!

Навіть маленькі діти знають зараз грецькі міфи про Пріама, Гектора, Енея, Єлену, Данаю та інших героїв. Але мало кому відомо, що дізналися вперше про них читачі з історичного твору, що прийшов на Русь у перекладі,— хроніки Іоанна Малали. Разом з іншими хроніками та хронографами, історичними повістями ця перекладна література знайомила давніх русичів із всесвітньою історією, відкривала широкі обрії і примушувала задумуватися над своїм місцем і роллю в оточуючому світі, спонукала до власної творчості.

Серед пам’яток перекладної літератури Київської Русі аж до XVIII століття величезною популярністю користувалася «Александрія» — повість про життя і подвиги знаменитого героя античності Александра Македонського. І зараз із цього твору можна почерпнути не лише багато історичних відомостей, а й відчути красу художнього слова, майстерність у творенні образів, метафоричність та афористичність мови.

До речі, любов до мудрих, афористичних висловлювань, які підходять до різних ситуацій у житті, на Русі здавна задовольнялася збірником «Пчола» (як бджола збирає мед із різних квіток, так і упорядник книги чернець Антоній збирав «мислі мудрих людей» із церковних і світських книг). На мою думку, це саме той твір, який об’єднує людей, говорить, що для загальнолюдських цінностей немає ні кордонів, ні мовних бар’єрів. Як не погодитися з такими чудовими висловами, як «Велике багатство — розум людини», «Краще мовчати, ніж зле говорити», «Добро прийняв — пам’ятай, зробив — забудь», і не замилуватися ними.

Жаль тільки, що ми нечасто маємо змогу звернутися до цих першоджерел.