Чарівний світ поезії Ірини Жиленко

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Ірина Жиленко — дитя війни. Вона залишалась сиротою ще в зовсім маленькому віці й знайшла підтримку в іншій родині. Тому, мабуть, вірить вона в людське добро, у чудеса, в казкове перетворення світу. Світогляд поетеси надзвичайно оптимістичний. Навіть свої мемуари вона назвала «Homo feriens» — «людина святкуюча». Незважаючи на політичні перешкоди для національного розвитку, на тяжкі втрати в коли друзів — поетів у шістдесяті —сімдесяті роки XX століття, Ірина Жиленко йшла і йде пожиттю як людина, що вірить у прийдешнє свято, у оновлену Україну.

В уяві поетеси, що гордо й весело дивиться на світ, виникають казкові образи чарівниці і Діда Мороза, Жар — птиці і маленького гнома, що оселився а старому буфеті. Ірина Жиленко час від часу повертається у світ дитинства, багато своїх творів вона присвячує маленьким читачам . Діти надзвичайно безпосередні, вони не зіпсовані життям, бо живуть «просто всмак, без проблем і проектів», а той, хто залишається таким і подалі, в дорослому світі виглядає диваком. Але такі «диваки» дуже потрібні, вони, хоч живуть «якось не так», здатні поділитися з ближнім, пожертвувати чимось заради іншого. Поетеса закликає людей вірити в те, що «поки є диваки, є й надія у нас, є надія!» («Пісенька про дивака») Такою ж дивакуватою і занадто («непристойно») яскравою видається загалу і Жар-птиця (вірш «Жар-птиця»). Ця екзотична птаха з очима — намистинками живе у сусідки — чарівниці, їсть родзинки, п'є молоко, інколи хворіє, бо «до снігів не звична», любить читати дитячі журнали «Барвінок» і «Мурзилку», вона готується знову принести новорічну радість усім, хто її любить і смутні лиця знову стануть ясними. Не зможе допомогти Жар-птиця тільки заздріснім кульгавим ґавам, які називають себе Павами, бо вони, самозакохані й чванливі, не визнають справжньої краси і чудес.

Новорічні свята завжди пов'язують в уяві дітей з появою Діда Мороза. Про це пише Ірина Жиленко у вірші «Підкова». Лише людина, яка здатна мріяти і відчувати свій зв'язок із прекрасним світом природи, може побачити різнокольоровий сніг: зелений, рожевий, голубий, ніжно-фіалковий; знайти на щастя золоту підкову, загублену Дідом Морозом, і повернути її в Лапландію. А «сим сот роззяв», зачаровані таким вчинком, залишаться все-таки нездатними зробити щось подібне. А, коли вони розійдуться й полягають спати, до них, навіть уві сні, не прийде старенький буфетний гном (вірш «Гном у буфеті»), бо не всі здатні його почути і побачити. Цей «добрий знайомий» Ірини Жиленко живе в буфеті дуже давно:

Він знав ще дідуся хлоп'ям,

А маму — малим дівчатком.

Але, незважаючи на свій вік, гном невтомно працює: він оцінює поведінку дітей і заохочує слухняних шоколадками, золотить на свята сервізи, шепоче дітям казки. Окрім того, гном дружить із фарфоровою маркізою, яка навчила його чемних манер, і цвіркуном — музикантом. Гном — справжній господар старого буфету, його ковпачок часто багріє за склом серед різних вазочок. Тож подружитись із ним можна кожному, але для цього треба прислухатись і почути. Ірина Жиленко створила довкола себе чарівний світ, наповнений казковими героями. її вірші — це спроба донести частину казки кожному із нас. Давайте і ми повіримо в чудеса й станемо від цього добрішими, давайте творити і бути оптимістами, як ця надзвичайна «святкуюча» людина.
 
Loading...