Loading...

Імпресіоністична основа новели “Інтермеццо” Михайла Коцюбинського

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Павло Тичина називав ім’я Михайла Коцюбинського поряд з іменами Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стефаника, бо, за його словами,   “щодо краси й глибини творів іншого письменника такого ми не знайдемо”. Особливою привабливістю й свіжістю визначаються ті твори Коцюбинського, які написані в імпресіоністичній манері. У зв’язку з цим учений-літературознавець Сергій Єфремов писав: “Про зрілість його (Коцюбинського) у повному творчому розумінні цього слова можна говорити тоді, коли він почав писати в імпресіоністичному стилі”.
 Імпресіонізм (від франц. ітргеззіоп — враження) — напрям у мистецтві та літературі останньої третини ХіХ — початку XX ст. Виник у французькому живописі. Назву дістав після виставки 1874 р., на якій експонувалася картина К. Моне “Імпресія. Схід сонця”. Французькі художники-імпресіоністи брали для зображення якусь мить часу, мить життя і відображали її в найсуттєвішому вияві. Головним для них була не сама дійсність, а її вплив на емоційний стан людини, те враження, яке вона викликала в її душі. Тому імпресіоністи не деталізували дійсність, а відображали її в загальних рисах і контурах. Під впливом живопису імпресіонізм поширився і на інші види мистецтва: скульптуру (0. Роден), музику (К. Дебюссі, М. Равель, І. Стравінський), літературу (брати Гонкури, П де Мопассан, А.Чехов, І. Бунін та ін.). В українській літературі імпресіонізм заявив про себе у творчості М. Коцюбинського, О. Кобилянської, Г. Косинки, частково М. Хвильового, В. Винниченка, А. Головка.
 Узявши враження за основний об єкт зображення, імпресіоністи збагатили літературу поглибленим психологізмом у змалюванні образів, відтворенням найтонших змін у настроях людини і природи, ліризованим психологічним пейзажем, розмаїттям і новизною художніх засобів та прийомів (внутрішній монолог, промовиста деталь, зорові й слухові образи, лаконізм фрази тощо). М. Коцюбинський почав писати в імпресіоністичному стилі не одразу, а в 90-х роках минулого століття, пройшовши складний шлях стильових пошуків. Опанувавши засадами імпресіоністичного письма, митець виробив свій неповторний стиль. Детальні реалістичні описи поступаються в нього лаконічним штрихам, окремим деталям, неконкретизованим натякам чи й взагалі розмитим у контурах плямам. Зовнішнє життя, тобто події, поступається внутрішньому — життю душі й серця героя. Тобто зовнішнього, подієвого сюжету у новелах М. Коцюбинського, як правило, немає. Предметом зображення стає те, що діється в душі героя, в його голові і серці. Враження від навколишнього світу, матеріалізовані у почутті, настрої, переживанні,— ось що становить     організуючий   центр   новелістики М. Коцюбинського імпресіоніста. Для відображення психологічних станів ліричного героя, його почувань і настроїв, автор послуговується найрізноманітнішими зображальними засобами і прийомами. Особливо велике ф/нкціональне значення має внутрішній монолог героя, що часто нагадує потік свідомості — аморфний, хаотичний, переданий натуралістично.
Цій самій меті служить ліризація оповіді. Найбільш помітна вона в описах природи. Пейзажі відображають не лише красу навколишнього світу, а й складне внутрішнє життя героїв, їх настрій і почуття. Усі ці риси якнайповніше втілилися в новелі «Інтермеццо“, створеній 1908 Року. V”‘ Сюжет новели можна переповісти одним реченням. Ліричний герой, митець, утомлений життям і людським горем, хоче втекти від усього, відпочити, зустрітись і побути наодинці з природою, забути про все, розкошувати серед навколишньої краси, але не може жити без людей, бо йому болить чуже горе, яке входить до нього в душу і не дає їй збайдужіти, очерствіти, скам’яніти.
Бажання ввійти, полинути у безлюдні зелені простори заволоділо персонажем, але тягнулася за ним з міста невидима залізна рука. Врешті — свобода. Та чи це справді так? А все навколишнє: кімнати великого будинку, меблі, люстра — не людська творчість, не часточка душі людини? Справді, хіба можна втекти від людей? Сім частинок твору цілком присвячені проблемі митець і природа, людина і природа. Чарівними словесними пейзажами, що створені імпресіоністичними зоровими й звуковими образами (звуками зозулиного “контральто”, божественним співом жайворонків.що тягнули від землі до небо невидиму струну), автор хотів довести, що людина серед природи стає чистою, відкриває своє серце для краси, правди і добра. Тож на першому плані не сама природа, яку спостерігає ліричний герой, а його душа, що сприймає (або не сприймає) довкілля. Тому й серед “дійових осіб” новели не лише сонце, зозуля, жайворонки, а й такі, як моя утома, людське горе. І всі вони символізують настрій, переживання героя.
Розкошування серед чарівної природи було недовгим, бо саме серед цього зеленого безмежного моря степової краси ліричний герой таки зустрівся з людиною — із звичайним мужиком. “Він говорив про речі, повні жаху для мене, так просто й спокійно, як жайворонок кидав на поле пісню”.
Розповідь була вражаюча, сповнена жорстокої правди. На інших зглянувся Бог, і гарячка подушила дітей, а в нього аж п’ять ротів, як вітряків, щось треба кинуть на жорна. Хотіли мати землю, то й мають: хто Усть сиру, хто копає її в Сибіру. Люди стали жорстокими (Ходим між людьми, як між вовками). Та й сам оповідач-селянин рік лупив Воші в тюрмі, а тепер раз на тиждень становий б’є йому морду… А найжахливіше те, що цей звичайний мужик розуміє причину людської ницості:
  • “Людей їдять пранці, нужда, горілка, а вони в темноті жеруть один одного. Як нам світить ще сонце і не погасне? Як можемо жити?”.
Розповідь селянина викликає гнів і обурення ліричного героя. Він більш не може і не хоче залишатися на самоті. Гармонія природи, яка пробудила в ньому потребу в спілкуванні з людьми, сприяє ще більшій чутливості до чужого горя, народжує бажання бути в перших рядах борців проти насилля і зла. Тому рефреном звучать у новелі слова “Говори, говори…” Це не стільки звернення до селянина, скільки наказ собі слухати і пройматися болями народу.
Інтермеццо ліричного героя тривало недовго, воно було тимчасовим періодом у його житті. Але цей відпочинок наодинці з природою дав можливість йому переконатися, що людина, а тим більше художник, не може відокремлювати себе від проблем світу. Тільки в житті серед людей і для людей є сенс. У цьому ідея твору.   
 
ПІДВАЛ САЙТУ