Loading...

Мої враження від образу Ярослава Мудрого у творі І. Кочерги "Ярослав Мудрий"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Драматична поема "Ярослав Мудрий" мені сподобалася тому,що вона сповнена почуття патріотизму, яким наділені всі головні герої твору. 
Ярослава Мудрого зображено державним діячем з холодною, розсудливою головою та добрим серцем. Він вірить у великі можливості своєї держави і свого народу. Але іноді образ його подається надто ідеалізовано, що позбавлено звичайної життєвої логіки. 
Мужність наших пращурів, їхня бойова доблесть були прикладом для воїнів Великої Вітчизняної війни. І для нас, людей третього тисячоліття, ця п’єса звучить актуально, а образ Ярослава захоплює патріотизмом, далекоглядністю, любов’ю до народу, до книг, до храмів. Бажання Ярослава Мудрого високо піднести культуру руської землі спонукає і нас бути освіченими і культурними громадянами незалежної України.
Серед усієї творчої спадщини І. Кочерги п’єсу «Ярослав Мудрий» вважають вершиною майстерності драматурга, бо цей твір має універсальну спрямованість, непідвладну часові. Сам автор так визначив ідею п’єси: «…нелегке і часом болісне шукання правди і мудрості життя разом з народом на користь Вітчизні». А ця проблема актуально звучатиме у всі часи. У вуста князя Ярослава автор виклав близькі йому філософські думки про сенс людського життя як нескінченної боротьби виборювання миру і щастя, бо «Береться мудрість не із заповітів,
А із шукань і помилок гірких».
На думку драматурга Ярослав тим великий, що зумів здобути народну підтримку, злити воєдино сили, щоб боронити рідний край. Драматург вдало створив і систему образів п’єси, серед яких є й історичні попит, і вигадані образи, які допомагають відтворити дух тих часів. А монологи героїв п’єси змушують замислитися над сьогоденням, хоча п’єса перекотить нас в XI століття, у часи Київської Русі. Ці монологи не втратили актуальності — вони закликають українців кінця XX — початку XXI століть бути патріотами, дбати про економічний і культурний розвиток нашої держави.
Отже, в п’єсі «Ярослав Мудрий» І. Кочерга висвітлює події часів Київської Русі, розкриває проблеми патріотизму, народу і видатної історичної постаті, миру і щастя, розбудови держави.
Ярослав Мудрий - прообраз сучасних диктаторів (за однойменним твором І. Кочерги)
Ми немало знаємо про давні часи. Розповідають про них і стародавні літописи, і мудрі науки — історія, археологія. Та, мабуть, найповніше донести дух тих предковічних часів, оживити наші знання може тільки мистецтво з його могутньою зброєю — художнім образом, втіленим у слові чи сонячних барвах, у ніжній музиці чи одухотвореному камені.
Ярослав Мудрий… Цікава й складна, дуже суперечлива постать. Жорстокий мовник і мудрий книголюб; творець першого зведення руських законів — “Руської правди» і князь, що залізною рукою скарав в боротьбі навіть найближчих родичів; лукавий політик і натхненний будівничий…
Туди, в ті далекі сиві віки, полинув думкою і поетичною уявою Іван Кочерга. Постать мудрого князя, певно, і зацікавила його тим, що була непростою, медичною й суперечливою. У передмові до твору Кочерга писав: «Щодо самого Ярослава, центрального дійства драматичної поеми, то в змалюванні його треба було прагнути не лише історичної та художньої правди, а й якогось філософського узагальнення, якоюсь свіжого розкриття цього надзвичайно суперечливого характеру».
Справді, в особі історичного Ярослава поєднувалося чимало рис, які були цуже несхожі між собою: честолюбство і щира любов до культури й освіти, великодушність і лукавство, лицарська відвага і лякливість. Він був щедрим і скупим, невдячним за зроблені йому послуги, мав характер запальної, експресивної, енергійної людини. Це риси монументальної трагічної постаті, однаково величної і в своїх чеснотах, і в своїх пороках. Але образ князя написаний загалом у реалістичному плані з яскраво вираженим замилуванням автора цією винятковою феноменальною особистістю. Наділений багатьма позитивними рисами характеру, Ярослав постає як великий громадянин і воїн, видатний державний діяч. Помисли, думки й дії Ярослава спрямовані на те, щоб возвеличити Київ, зібрані під його корогви всю Русь, зміцнити княжу владу. Мріяв він також «вбрані» свою державу, просвітити її, прикрасити чудовими храмами, будівлями. Для нього привозив «іскусних» майстрів з-поміж греків, учив своїх людей будувати, купував і переписував у монастирях книги, та й сам князь «книгам прилежа помитая часто в день и в ночи».
Ярослав мріє про мир, спокій, про щастя будувати — а життя владно ламає його наміри і примушує братися за меч. «Раніш закон, а потім благодать», — виголошує він. Спочатку треба зміцнити державу. І князь веде полки проти печенігів. А вже зійшовши — хоч на недовгий час — з бойового сідла, беріться будувати храми.
«Раніш закон, а потім благодать»… і творець «Руської правди» вважає, що задля закону можна поступитися «благодаттю» — правом на життя і щастя «маленької людини».
Драматична поема «Ярослав Мудрий» була написана 1944 року, коли ще тривала війна з гітлерівською Німеччиною. Це були страшні роки політичних та збройних сутичок, коли дві ідеології, дві держави боролися між собою, на чолі яких стояли дві неординарні особистості, сильні й жорстокі, два диктатори Сталін і Гітлер. Зображуючи епоху Ярослава Мудрого, митець, безперечно, не ставив собі за мету показати князя Ярослава як диктатора, але зобразив його так, що мислячий читач надзвичайно легко може провести паралель між Київською Руссю і сучасністю, між Ярославом і сучасними диктаторами.
Жоден із диктаторів не прийшов до влади без допомоги своїх однодумців, прибічників. І саме вони, його вірні соратники, ставали першими жертвами тирана. Ярослав, який «кривдою і смертю платив всім за службу і труди», наказує жорстко розправитись із воєводою Коснятином, який зробив йому стільки послуг: п’ять разів піднімав Новгород на допомогу Києву. Крім того, став звільняти Русь від норманських лицарів — варягів, що захищали Русь і князя від ворогів. Те ж саме зробив і «батько всіх народів» Сталін, прийшовши до влади, — знищив усіх своїх товаришів по партії. Ярослав виявляв усі ознаки диктатора, який не терпить ніяких заперечень своїм вчинкам і діям. Для досягнення своєї мети він переступає через будь-кого, не рахуючись ні з чиєю думкою. Заради того, щоб здобути собі вірних союзників, він навіть рідних дочок видає заміж силоміць за європейських королів.
Не може він порозумітися і з власною дружиною. А Сталін? Усі, хто хоч трохи опирався його вчинкам, хто намагався сказати слово правди, були або розстріляні, або відправлені у північні табори. Дружина вождя — Надія Аллілуєва доведена до відчаю, покінчила життя самогубством, один із синів загинув у фашистській неволі.
Обидва диктатори, об’єднуючи країну, боролися не лише із зовнішніми ворогами, а й з власним народом.
Іван Кочерга, захоплюючись образом Ярослава Мудрого, підкреслює, що ти жорстокість, яка була властива Ярославу, була потрібною в ім’я створення могутньої держави, що заради цього можна було творити неправий суд над тими, хто «порушив спокій на Русі». Адже князь чинив це не для власної користі, а в ім’я блага народу, Батьківщини.
Йосип Сталін теж створив «великий могучий Советский Союз» ціною життя мільйонів людей. Та чи довго він проіснував? І чи варто було будувати його на кістках і крові співвітчизників. Та, на жаль, диктатори не обтяжують свій мозок такими питаннями. Для них головне — безмежна влада, яка замінює їм усе: честь, совість, кохання, теплі родинні стосунки, їм навіть байдуже, яку вони після себе залишать пам’ять.