Образ Чайльд Гарольда як утілення байронічного героя

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Найвідоміша з поем Байрона — «Паломництво Чайльд Гарольда». Створювалася поема не одразу. Перші дві її пісні були написані під час подорожі Байрона в Португалію, Іспанію, Албанію, Грецію (1809—1811). Третя пісня — на березі Женевського озера після остаточного від’їзду з Англії (1816), четверта довершена вже в Італії 1817 року.

Дві перші пісні поеми були опубліковані 29 лютого 1812 року і відразу ж завоювали серця читачів. «Одного чудового ранку я прокинувся і довідався, що я знаменитий», — згадував Байрон.

Усі чотири пісні об’єднані одним героєм. Образ Чайльд Гарольда ввійшов у світову літературу як образ зовсім нового героя, якого доти не знала література. У ньому втілені найхарактерніші риси освіченої частини молодого покоління епохи романтизму. Сам Байрон заявляв, що він хотів показати свого героя «таким, як він є» тепер і в даній дійсності, хоч «було б приємніше і, напевно, легше зобразити більш привабливу особу».

Хто ж такий «паломник» Чайльд Гарольд? Уже на початку поеми автор представляє свого героя:

Жил в Альбионе юноша. Свой век

Он посвящал лишь развлеченьям праздным

В безумной жажде радостей и нег…

Це нащадок давнього і колись славного роду (Чайльд — стародавнє найменування юнака шляхетного стану). Здавалося б, він мав бути задоволений життям і щасливий. Але зненацька, «у розквіті життєвого травня», він занедужав «дивною» хворобою:
Заговорило пресыщенье в нем,

Болезнь ума и сердца роковая,

И показалось мерзким все кругом:

Тюрьмою — родина, могилой — отчий дом…

Гарольд поривається в чужі, невідомі йому краї, він жадає змін, небезпек, бур, пригод — чого завгодно, аби піти від того, що йому обридло:
Наследство, дом, поместья родовые

Прелестных дам, чей смех он так любил…

Он променял на ветры и туманы,

На рокот южных волн и варварские страны.

Новий світ, нові країни поступово відкривають йому очі на інше життя, повне страждань і нещасть і надто далеке від його колишнього світського життя. В Іспанії Гарольд уже не той світський денді, яким він описаний на початку поеми. Велика драма іспанського народу, змушеного вибирати між «покірністю або могилою», наповняє його тривогою, а серце злістю. Наприкінці першої пісні — це похмура, зневірена у світі людина. Його обтяжує весь лад життя аристократичного суспільства, він не знаходить змісту ні в земному, ні в загробному житті, він мечеться і страждає. Такого героя ні англійська, ні взагалі європейська література ще не знала.
Однак вже в другому розділі, опинившись у горах Албанії, Гарольд, хоч, як і раніше, «без бажань, без турбот», але вже піддається сприятливому впливу величної природи цієї країни та її народу — гордих, СУ ШВИХ І вільнолюбних албанських горців. У героя дедалі частіше виявляються чуйність, щиросердечна шляхетність, усе менше в ньому незадоволеності і туги. Душа мізантропа Гарольда починає ніби видужувати.

Після Албанії і Греції Гарольд повертається на Батьківщину і знову занурюється у «вихор світської моди», у «товкучку зал, де суєта кипить». Його знову починає переслідувати бажання бігти від цього світу порожньої суєти й аристократичного чванства. Але зараз «ціль його… більш гідна, ніж тоді». Тепер він точно знає, що «серед пустельних гір його друзі». І він «знову бере посох пілігрима»…

З моменту виходу друком «Паломництва Чайльд Гарольда» читачі ототожнювали героя поеми із самим автором, хоча Байрон категорично заперечував це, наполягаючи на тому, що герой — вигаданий. Справді, в автора та його героя дуже багато спільного, навіть у біографії. Однак духовний образ Байрона незмірно багатший і складніший, ніж створеного ним персонажа. Проте бажаної «лінії» між поетом та його героєм провести так і не удалося, і в четвертій пісні поеми Чайльд Гарольд уже взагалі не згадується. «В останній пісні пілігрим з’являється рідше, ніж у попередніх, і тому він менш віддільний від автора, що говорить тут від себе особисто», — зізнався Байрон.
Чайльд Гарольд — це щира, глибока, хоч і дуже суперечлива людина, що розчарувалася у своєму аристократичному середовищі, біжить від нього, жагуче шукає нових ідеалів. Цей образ незабаром став утіленням «байронічного» героя в літературі багатьох країн Європи в епоху романтизму.
Вiдомий англiйський поет Джордж Гордон Байрон став уособленням романтизму не лише у творчостi, а й у життi, поведiнцi. Горда, самотня людина, песимiст, глибоко нещасний у життi й коханнi, вiн став для багатьох європейських романтикiв взiрцем для наслiдування.

Романтична поема “Паломництво Чайльд-Гарольда” — один з найкращих здобуткiв лiрико-романтичного напряму в лiтературi. В основi поеми лежить лiричний щоденник самого поета. Образ героя, якого Байрон спочатку хотiв назвати Бюрюном (середньовiчна форма прiзвища Байронiв), також знаходив майже незамаскованi автобiографiчнi риси.

Психологiчний портрет Гарольда вiдображає настрої самого Байрона. Але цей образ — щось значно бiльше, нiж психологiчний портрет самого поета. Чайльд Гарольд вiдчуває велике розчарування, безпросвiтний сум, утому й пересиченiсть. Конфлiкт його з навколишнiм свiтом непримиренний, але вiн не втручається у плин подiй, усвiдомлює себе жертвою долi. У своїй самотi вiн не шукає пiдтримки вiд когось, спiвчуття до себе. У песимiзмi i розчаруваннi Гарольда знайшли вiдображення настрої буржуазно-демократичної iнтелiгенцiї Захiдної Європи пiсля провалу французької революцiї 1789-1794 рр. Це розчарування було зумовлене не тiльки полiтичною реакцiєю, а також наслiдком втрати вiри у можливiсть здiйснення царства розуму, про яке писали i провiщали просвiтителi.

На початку твору поет дає характеристику розчарованому героєвi. Чайльд Гарольд — юнак, пересичений всiма життєвими насолодами, несе в собi почуття туги й самоти, i бачить вихiд тiльки в забуттi i навiть смертi.
З розвитком поеми iдейний акцент змiщується iз зображення Гарольда на зображення народiв Пiвденно-Схiдної Європи, якi борються.
Справжнiм героєм поеми виступає народ Iспанiї, який страждає i бореться, а також поневолений народ Грецiї. Байрон малює драматичнi картини вторгнення в Iспанiю вiйськ Наполеона i героїчну боротьбу iспанського народу проти iноземних загарбникiв. Автор показує пiдлу роль iспанської аристократiї, яка або стоїть осторонь боротьби, або зраджує iнтереси свого народу.
Байрон закликає iспанський народ до озброєної боротьби за свої нацiональнi права. Автор вiтає партизанський рух в Албанiї. З розвитком поеми iдея свободи в нiй стає ведучою. З’являється надiя на свiтле майбутнє. У мову героя поет також вкладає власнi думки про боротьбу, якi надають у поемi нової iнтонацiї надiї i бадьоростi. Автор зображує красу природи тих країн, де побував герой. Та цi описи тiсно пов’язанi з основною темою. Велична краса природи протистоїть потворностi i убогостi сучасного суспiльного життя. Поет пише:
О, господи, какой здесь рай кругом!

Как небо одарило край счастливый!

Лишь человек рукою нечестивой

Рад портить все…

Байрон розмовляє iз своїм народом його нацiональною мовою, вiдмовляючись вiд умовностей i манiрностi “поетичної” мови класицистiв.
Першi пiснi “Паломництва Чайльд Гарольда” мали величезний успiх i стали широко вiдомi на батькiвщинi поета i за кордоном.

Loading...