Loading...

Основні теми та ідеї лірики О. Т. Твардовського

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Поезія Олександра Твардовського стала однією з яскравих сторінок історії російської літератури XX століття, сама доля цієї людини і поета глибоко символічна. О. Твардовський увійшов в літературу в середині 20-х років. У своїй ранній творчості поет оспівував нове сільське життя, колгоспне будівництво, одну зі своїх ранніх поем він назвав «Шлях до соціалізму».
 У його віршах тих років явно звучить відмова від вікових традицій: «Замість цієї дідівської цвілі З кута буде Ленін дивитися». Підсумком цього раннього періоду стала поема «Країна Муравія». Її герой, Микита Моргнок, що мріяв про щастя і вільну працю на своїй землі, зрозумів і усвідомив, що щастя може бути тільки в колгоспному житті. Читати ці вірші сьогодні, коли відкрилося стільки жорстокої правди про колективізацію, знищення цілих сімей, винищування кращих, самих розумних і працьовитих хазяїв, страшнувато. Особливо якщо врахувати, що сам Твардовський – син сільського коваля, який народився в смоленському хуторі Загір’я тоді, коли на батька його, умільця і трудівника Трифона Гордійовича Твардовського, і всю сім’ю неждано обрушилося лихо – вони були розкуркулені і заслані на Північ.
Про нелегку долю цієї сім’ї, долю типову, що осягла багато сімей, можна довідатися сьогодні зі спогадів брата О. Т. Твардовського Івана, опублікованих кілька років назад. У віршах же сина «кулака» ці трагічні мотиви не знайшли відбиття – він писав так, як у двадцяті і тридцяті роки від нього вимагали та очікували, можливо, щиро вірячи, що на цьому шляху народ знайде своє щастя. Поворотними для поета О. Твардовського стали роки Великої Вітчизняної війни, які він пройшов фронтовим кореспондентом. У військові роки поетичний голос його здобуває ту силу, ту дійсність переживань, без якої неможлива теперішня творчість. Вірші О. Твардовського військових років – це хроніка фронтового життя, що складалася не тільки з героїчних подвигів, але і з армійського, військового побуту (наприклад, вірш «Армійський швець»), і ліричні схвильовані спогади про рідну Смоленщину, пограбовані і ображені ворогами землі, і вірші, близькі до народної пісні, написані на мотив «Позаростали стібки-доріжки…». У віршах поета військових років звучить і філософське осмислення людської долі у дні всенародної трагедії. Так, в 1943 році написаний вірш «Два рядки». Він навіяний фактом кореспондентської біографії Твардовського: два рядки із записної книжки нагадали йому про бійця-парубка, якого бачив він убитим, лежачим на льоді ще в ту незнамениту війну з Фінляндією, що передувала Великої Вітчизняної. І подвигу він не зробив, і війна незнаменита, але життя йому було дано одне – от і осягає художник справжню трагедію всякої війни, виникає пронизливе по силі ліризму відчуття необоротності втрати:
  • Мені шкода тієї долі далекої,
  • Начебто мертвий, самотній
  • Начебто це я лежу…
Вже після війни, у 1945-1946 роках, Твардовський створює, може бути, найдужчий свій добуток про війну – «Я вбитий під Ржевом». Бої під Ржевом були самими кровопролитними в історії війни, стали її найтрагічнішою сторінкою. Весь вірш – це жагучий монолог мертвого, його звертання до живого. Звертання з того світа, звертання, на яке має право лише мертвий. Вірш заворожує ритмом своїх анапестів, він великий по обсягу, але прочитується на єдиному подиху. Знаменно, що в ньому кілька разів звучить звертання, що сходить до глибоких шарів традицій: традиції давньоруського воїнства, традиції християнської. У роки війни створена О. Твардовським і сама знаменита його поема «Василь Тьоркін».
Його герой став символом російського солдата, його образ – гранично узагальнений, збірний, народний характер у кращих його проявах. І разом з тим Тьоркін – це не абстрактний ідеал, а жива людина, веселий і лукавий співрозмовник. У його образі з’єдналися і найбагатші літературні і фольклорні традиції, і сучасність, і автобіографічні риси, що ріднять його з автором (недарма він смоленський, та і у пам’ятнику Тьоркіну, що нині мають намір поставити на смоленській землі, зовсім не випадково вирішено позначити портретну подібність героя і його творця). Тьоркін – це і боєць, герой, що робить фантастичні подвиги, описані із властивим фольклорному типу оповідання гіперболічністю (так, у главі «Хто стріляв?» він із гвинтівки збиває ворожий літак), і людина надзвичайної стійкості – у главі «Переправа» розказано про подвиг – Тьоркін перепливає крижану ріку, щоб доповісти, що взвод на правом березі – і вмілець, майстер на всі руки. Написано поему з тією дивною класичною простотою, що сам автор позначив, як творче завдання: «Нехай читач імовірний скаже із книжкою в руці: – От вірші, а все зрозуміло, все російською мовою». Пізніше творчість О. Твардовського, його вірші 50-60-х років – одна із самих прекрасних сторінок російської поезії XX століття. Досить сказати, що вони витримують таке нелегке для поета сусідство, як вірші Г. Ахматової, Б. Пастернака, а це під силу далеко не кожному, треба бути дуже великим художником, щоб не втратитися на такім тлі.
Не можна хоча б коротко не сказати про те, що в ці роки поет стає центральною фігурою всього прогресивного, чим було багате літературне життя. Журнал «Новий мир», який редагував О. Твардовський, так і ввійшов в історію літератури як «Новий мир» Твардовського. Ліричний герой його пізньої поезії – це насамперед мудра людина, що міркує про життя, про час, наприклад, у вірші «Ніколи мені над собою знущатися…», де головним порятунком людини від лиха стає праця, творчість. Над традиційною темою про поета і поезію роздумує ліричний герой О. Твардовського пізніх років у багатьох віршах, наприклад, у добутку 1959 року «Жити б мені солов’єм-одинаком…». І все ж таки головна, сама хвора для поета тема – тема історичної пам’яті, що пронизує його лірику 50- 60-х років. Це і пам’ять про загиблих на війні. Їм присвячений вірш, що сміло можна назвати однією з вершин російської лірики XX століття:
  • Я знаю, ніякої моєї провини
  • У тім, що інші не прийшли з війни.
  • У тім, що вони, хто старіше, хто молодше –
  • Залишилися там і не про те ж мова,
  • Що я їх міг, але не зумів зберегти…
За відкритим фіналом вірша – цілий світ людських переживань, ціла філософія, що могла сформуватися у людей, чиє покоління винесло стільки страшних і жорстоких випробувань, що кожний що вижив відчував це як чудо або нагороду, може бути, незаслужені. Але особливо гостро переживає поет ті етапи історії, які перекреслили життя його сім’ї, його батьків. У цьому і пізніше покаяння, і усвідомлення особистої провини, і висока мужність художника. Цій темі присвячені такі добутки О. Твардовського, як поема «По праву пам’яті», цикл віршів «Пам’яті матері». У цьому циклі через долю матері людина передає долю цілого покоління. Віковий уклад життя виявляється зруйнованим. Замість звичного сільського цвинтаря – незатишний цвинтар у далеких краях, замість переїзду через ріку, символу весілля, – «інші перевози», коли людей з «землі рідного краю вдалину спровадила пора». У поемі, написаної в 1966-1969 роках і опублікованої вперше в нашій країні в 1987 році, поет міркує про долю свого батька, про трагедії тих, хто із самого народження був відзначений як «дитина ворожих кровей», «кулацький синок». Ці міркування знаходять філософське звучання, і вся поема звучить застереженням:
  • Хто ховає минуле ревниво,
  • Той навряд чи з майбутнім у ладі…
Поезія О. Твардовського – це мистецтво в найвищому змісті слова.  Вона ще чекає справжнього прочитання і розуміння.