Loading...

Хто украв щастя? Твір за драмою І. Франка «Украдене щастя»

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Драма «Украдене щастя» — один з найкращих творів Івана Франка. Займає вона почесне місце в українській класичній драматургії. І. Франко, людина дуже чесна й прямолінійна, ставить у драмі питання: хто винен у трагедії Миколи, Анни і Михайла, у тому, що у них украдено щастя?
Перед читачем та глядачем проходить життя трьох персонажів; Миколи Задорожного, його дружини Анни і її коханого — жандарма Михайла Гурмана. Ми розуміємо, що трагедію переживають усі три герої. їхнє життя протікає у типових умовах життя галицького села. Щоб заволодіти землею, брати силоміць віддають Анну заміж за нелюбого їй, літнього селянина Миколу Задорожного, розлучають з коханим Михайлом. Дізнавшись про те, що Михайло повертається додому, живий, боїться Анна помсти, бо Михайлові клялася, присягала: «…радше в могилу піду, ніж з ким іншим до шлюбу стану». Змагаються в її серці кохання до Гурмана та правила шлюбного закону. Каже ця змучена жінка: «Хоч би мало серце розірватися, а забути треба. В мене є чоловік шлюбний. Я йому присягала і йому додержу віри». Постає перед нами трагічний образ жінки-страдниці, благородної, правдивої, з чистою душею — натури, що стала жертвою власницького світу, в якому безроздільно панували людська кривда, жадібність і хижацтво. Украдено у неї щастя рідними братами, для яких головним було загарбати землю Анни. Ніби чує ця жінка своїм чулим серцем, що відбудеться щось страшне, від чого загине її чиста душа. Навіть сни їй сняться, які пророчать сльози, напасті та смерть.
Украдено щастя і в Михайла, бо цісарське військо морально зіпсувало селянського хлопця, а служба в жандармерії спотворила кращі риси його характеру. Украдено щастя, бо розлучено його з коханою дівчиною. Тому і здаються такими гіркими його слова: «Двоє мерців зійшлися, що за життя любилися і по смерті одно за друге не забули, а зійшовшися, не мають що ліпшого робити, як сваритися». Кипить в душі Михайла справедливий протест і гнів, спрямований не тільки проти затурканого, спокійного Миколи, а й проти братів Анни, які з вузькоко-рисливої мети віддають сестру за нелюба.
Украдено щастя і в Миколи Задорожного, чоловіка Анни. Не винен він у тому, що ця жінка стала його дружиною, адже він кохав її, був завжди вірним. Образ Миколи — це образ затурканого галицького селянина з обмеженим, патріархальним світоглядом. Микола несе тяжкий хрест несправедливого звинувачення у вбивстві та пограбуванні, переслідуваний владою, не може захистити себе. Особисте життя зруйноване, його зраджено у найкращих почуттях. Він, пригнічений непомірним тягарем життєвого краху, ламається. Проте він не позбавлений почуття людської гідності, він здатний захистити честь своєї сім’ї, хоч і в дуже жорстокий спосіб. Зіткнувшись із несправедливістю, підлістю, Микола губить свою душу.
Кожен з цих героїв по-своєму позбавлений щастя. Драматург пояснює це причинами соціального характеру: зажерливістю братів Анни, політичною безправністю, затурканістю селянства (згадаємо, що Микола сам дає руки, щоб наділи йому кайдани), нестерпним гнітом, експлуататорським ладом і його страшними нормами і забобонами.
І тому звивається кохання Анни, мов голубонька у небо, наперекір усьому, незважаючи на пересуди, навіть незважаючи на свого чоловіка, бо Михайло для неї все: «і світ, і люди, і честь, і присяга!» Тяжко переживає це Микола, бо він не винен у нещасті дружини, починає пити, продавати по частинах господарство, але й тоді намагається захистити честь своєї сім’ї. І вбивство Михайла Гурмана, жандарма та коханця Анни, — це ніби виклик суспільству та своїй долі. Тому і вибачає йому це вбивство сам Михайло, говорячи: «Ти зробив мені прислугу, і я не гніваюсь на тебе! Я хотів сам собі таке зробити, та якось рука не піднялася!»
На якийсь час повернули своє кохання, своє украдене щастя Михайло та Анна, забравши його у Миколи. Та недовго були вони разом, бо щастя не можна вкрасти в іншої людини, залишивши її у розпачі та смутку. Все ж таки не можна ламати шлюбної присяги, як це зробила Анна, кинувшись в обійми свого коханого, хоч і було це кохання єдиним справжнім щастям.
Украдено щастя у всіх героїв драми. А ця трагедія — як яскравий звинувачувальний акт, як палкий протест проти задушливої атмосфери капіталістичного суспільства, соціальної несправедливості, застарілих традицій, що стояли на шляху до щастя трудівника.