Драй-Хмара Михайло — I знов обвугленими сiрниками

Збільшити або зменшити шрифт тексту : I знов обвугленими сiрниками
на сiрих мурах сiрi днi значу,
i без кiнця топчу тюремний камiнь,
i туги напиваюсь досхочу.

Напившись запрягаю конi в шори

i доганяю молодi лiта,
лечу в далекi голубi простори,
де розцвiтала юнiсть золота.

— Вернiтеся, благаю, хоч у гостi!

— Не веремось, — гукнули з даленi.
Я на калиновiм заплакав мостi
i знов побачив мури цi сумнi,

i клаптик неба, розп’ятий на ґратах,

i нездрiманне око у «вовчку»:
Нi, нi, на вороних уже не грати:
я — в кам’янiм, у кам’янiм мiшку.