Твір на тему: "Лірика А. Малишка"

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Творчість А. Малишка - помітна сторінка в історії української літератури. Він звертався до таких жанрів, як ліричний вірш, пісня, балада, поема, послання, сонет.
На слова А. Малишка написано чимало пісень. Це передусім "Пісня про рушник", "Вчителька", "Ми підем , де трви похилі", "Київський вальс", "Цвітуть осінні тихі небеса", які стали народними, принесли їх автору заслужену славу. Д. Павличко зазначав: "Немає сумніву, що музикальні здібності Малишка відкрили його душу для народної пісні. Він писав, що його "напували" з дитинства піснями, але головнішим було те, що його душа постійно і жадібно прагнула того трунку..."
А. Малишко булує твори пісенного жанру як певну послідовність у розвитку почуттів ліричного героя Наприклад, "Пісня про рушник". Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому "росяниста доріжка, і зелені луги, й солов"їні гаї", на якому оживає "і дитинство, й розлука, й материнська любов". Так А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений з народної творчості. Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої для кожної людини - образ матері.
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
У цьому творі вдало поєдналися задушевність інтонації, загальнолюдська тема материнської любові, традиційний народнопоетичний мотив чекання сина, які автор майстерно втілив в образі рушника, цього неньчиного подарунка, своєрідного спогаду про рідну домівку, матір, отчий дім із зеленими лугами та солов"їними гаями:

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір"ю, передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материнську тривогу за долю дитини.
У багатьох піснях А. Малиша саме якийсь один образ визначає їх композиційний лад, емоційну тональність і зміст. Це і образ рушника, і матері , і білих каштанів Києва, і стежина до батьківського порога...
Особливо зворушливого та інтимного звучання надає пісням А. Малишка внутрішній монолог. Ліричний герой розмірковує, згадує, тривожиться, при цьому розкриваючи найпотаємніші куточки своєї душі:
Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю,
Одним одна біля воріт.
Ні кінця, ні краю немає стежині людського життя, бо одні покоління приходять на зміну іншим, але незмінним залишається почуття вдячності рідному дому, отчого порогу. Ліричний герой цієї пісні роздумує над людським життям, його духовними цінностями, підводить певні підсумки, бо нема вороття до днів юності.
Неперевершена краса природи і повінь людських почуттів, освячених коханням, ліричні спогади про батьківський дім і філософічні міркування про сенс людського життя - такий тематичний діапазон пісень. А. Малишка. Їх образність - у простоті й довершеності. Внутрішній світ ліричного героя часто розкривається через окремі пейзажні деталі (стежина "дощами мита-перемита, дощами знесена у даль", "сонечко встає, і в росі трава, біля школи в нас зацвітають віти"). Важливу роль відіграє поетична деталь у піснях про кохання:
Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і реченьки білі
Ночами насняться мені.
Постійні епітети "карії", "білі" наповнюють твір ніжністю, інтимністю, викликають особисті переживання. Найчастіше пісня поета починається з яскравого емоційного образу - білих каштанів, ранків солов"їних, наприклад, від яких відштовхується ліричний герой у своїх одкровеннях за принципом поетичного паралелізму:
Стежки і доріженьки
Ген лягли у даль
В парі ми любилися,
Серденьку жаль.

Знову цвітуть каштани,
Хвиля дніпровська б"є,
Молодість мила -
Ти серце моє.
Тонкий ліризм, широта людських почуттів у піснях А. Малишка розкриваються через просту і довершену форму. Емоційно наснажені, щирі, місткі за змістом, вони є окрасою скарбниці нашого народу.
Loading...
 
ПІДВАЛ САЙТУ