Loading...

Мої роздуми над піснею А. Малишка «Вчителька»

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Школа і перша вчителька — це найдорожче з нашого дитинства, те, що людина проносить через життя.

Я з глибокою вдячністю згадую свою першу вчительку Ніну Іванівну. Адже колись вона, усміхнена, з барвистими квітами в руках, повела нас до країни знань. Із надзвичайним терпінням вчила не тільки читати й писати, а й любити працю, шанувати батьків, бути чуйними й чесними. Мабуть, тому так багато книг, оповідань, віршів, пісень присвячено вчителям. Андрій Малишко теж обрав темою однієї зі своїх пісень розповідь про першого друга. Це пісня «Вчителька». Поет з любов'ю і ніжністю змальовує образ вчительки. Вчителька — невтомна трудівниця і тоді, коли зацвітають сади і коли «летять-летять в небі журавлі».

Це вона відкриває світ прекрасного дітям, вчить рідній мові. її життя ніби відлічується шкільними дзвониками — останнім і першим. А між ними невтомна праця:

На столі лежать зошитки малі,

І роботи час проганяє втому.

Багато дітей вчила вона. Розлетілися випускники по світу.

Скільки підросло й полетіло нас

В молодій весні, в колосистім полі.

А на неї вже знову чекають інші діти. Це повторюється з року в рік. Багато горя пережила ця жінка. У роки війни втратила двох синів:

В партизанську ніч посивіла ти,

Як в тяжкий мороз

Непожата нива.


Але навіть таке страшне горе не погасило в ній любов до світу, до дітей. Адже кожен учень, що пішов від шкільного порога у велике життя, залишив їй свою частку радощів і тривог, а в дорогу взяв її мрії та сподівання.

І звучить над світом пісня А. Малишка, відгукується у наших серцях:

Вчителько моя, зоре світова!