Збільшити або зменшити шрифт тексту : У творчості Бориса Олійника є ряд наскрізних образів, серед яких особливо виділяється чистотою і різноманітністю образ крила:
Бо доля, певне, у гуморі була,
Коли у посаг нам давала землю й воду
І голубого неба два крила.
(«Мій борг»)
Я з останнього морозу
від крила твого воскресну
як не лебедем, хоч сивим журавлем.
(«Повернися»)
Журавлиним крилом ласкаво
Повела: «Не сумуй, відболить».
(«Романтичне інтермеццо»)
Образ крила виражає, серед інших художніх засобів, морально-етичні погляди поета. Про совість як одну з найважливіших якостей людського в людині роздумує поет Борис Олійник у поемі «Крило».
Коли потягнулися у вирій журавлі, бо «доганяв листопад за селом», один із них, як сирота, гірко плакав, бо в нього було перебите крило й він не міг летіти з усіма. Цього бідолаху побачив хлопчина, взяв його, як дитину, на руки і приніс додому. Не тільки хлопець, а й уся його сім’я турбувалася про птаха: «мати вишила журавку сорочку, батько кеди з крамниці приніс».
Крило швидко загоїлось, а коли відгула зима, журавель, вийшовши з хати, злетів і — зник. Хлопчик дуже журився за птахом. І якою ж була його радість, коли одного вересневого ранку до них «повен двір прибуло журавлів». Серед них — урятований хлопчиком журавель, який пообіцяв прилітати до нього щовесни, бо до свого рятівника він «крилом приріс».
Ішли роки. Хлопчик і журавель росли, як близнюки. Птах розповідав хлопцеві про далекі краї, де він бував, про такі дива, які й пером журавлиним не описати. А ще журавель навчив хлопчика літати. Увечері, «коли село хилилося до сну», вони літали над селом. Під крила їм ховалися зорі — і так хороше було їм обом.
Хлопчик виріс, став юнаком. І одного разу до журавля він прийшов не сам, а з дівчиною. Журавель прийняв їх обох, сказавши дівчині, що вона щаслива, бо вибрала собі гідну пару. І тепер утрьох їм було так хороше у світі й так високо літалось.
Поруч із юнаком жив «сусіда-завидюх». Він був страшний і в нього не було дітей, а сад його, «задушений глухим парканом», здаля обминали солов’ї. Де він ступав — там вже не росла трава. Його страх як не любили собаки, тому він завжди ходив з дебелим ціпком. Якось опівночі, несучи щось крадене, зустрів на луках журавля, який довірливо йшов до чоловіка, бо звик вірити людині. Люто зблиснули чоловічі очі, зловісно свиснув ціпок — пташиний зойк злетів і… обірвавсь.
Юнак весело прямував луками на зустріч «із своїм цибатим братом». Побачивши мертвого журавля й поруч ціпок, він все зрозумів. Із горя юнак посивів, постарів, перетворився на старезного діда. Він тепер щоночі приходить до сусіда як докір совісті за вчинене ним зло:
Незрима сила прижимала двері,
І на порозі виростав юнак
З обличчям сірим, як сира земля.
Сивіший від туману.
А з плеча
Замість правиці
важко опадало
Крило.
Крило в людини — символ її здатності до високих духовних поривань. Перебите крило означає не тільки фізичний, а й духовний біль. Людина без крила — це людина без мрії, без неба.
Убивши довірливого птаха, сусіда вчинив страшний злочин, бо давно втратив совість, а може, в нього її ніколи й не було. Убивши птаха, він убив найсвятіше — небо, І тепер його чекає довічна кара — кара страхом.
Свежие комментарии