Loading...

Драй-Хмара Михайло - Шехрезада

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
І

Я п'ю прив'ялу тишу саду,

як стигне пізній холодок,

і слухаю Шехерезаду,

що знала тисячу казок.



До мене простягла долоні:

«Я жду давно тебе — прийди!»

А на блакитній оболоні

зринає срібний молодик.



За садом царина і поле.

Гей, скільки йде туди стежок!

Не переслухаю ніколи

Шехерезадиних казок!



ІІ

Стогнала ніч. Вже гострі глиці

проколювали більма дня,

і синьо-золоті грімниці

дражнили відгульня-коня.



Розбурхалася хмар армада —

а ти, опалена, в огні,

ти, вся любов і вічна зрада,

летіла охляп на коні.



Під копитом тріщали ребра,

впинались очі в образи —

а ти розпліскувала цебра

передсвітанної грози.





Із бур, о молода гонице,

ти пролила своє дання —

і світом гомін і стрілиці

дзвінкокопитного коня.



ІІІ

Помережав вечір кучерявий

льодяними ґратами вікно.

Жовтожарні там горять заграви,

голубе кипить вино.



А за ґратами останню мичку

допрядає скалоокий день.

Бачу усміх твій крізь сніжну мжичку,

чую голос вітряних пісень.



Доки ти манитимеш з надземних,

зачарованих тобою берегів?

Я не хочу потороч таємних

І важких морочних снів.



Проведи мене в простори сніговії,

де метелиця розгониста ґуля

і смерком дрімає й леденіє

над пухнатими заметами рілля.



IV

Я побачив тебе з трамваю.

Ти все та ж; голуба й ясна,—

тільки я, тільки я не розмаю

снігового сна.



Ти прийшла у вербляницю: «Здрастуй!

Про мене—хай верби цвітуть:

не топтатиму синього рясту,

у глуху виїжджаючи путь».