Трагедія закоханого серця в ліричній драмі І. Франка «Зів’яле листя»

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Неможливо залишитися спокійним, прочитавши хоч одного разу неповторні вірші зі збірки «Зів’яле листя». Скільки тут пристрасного кохання, яке ніби підносить Франка до неба, скільки пекучого болю та журби від того, що в дівчини «серденько — колюче терня»!

Краси вповита чаром. Так, почуття поета — це справжній скарб, в якому кожна із «коштовностей» є часточкою серця. І стає природа більш зрозумілою, більш близькою, бо п’є вона живлючу вологу з широко розгорнутої душі Франка, бо плаче вона разом з ним. У збірці «Зів’яле листя» поет залишив часточку свого внутрішнього «я», відтворив особисто пережите. Ліричний герой, можливо, найскладніша постать у всій Франковій поезії. Це жива, багатюща, гаряча й глибинна натура, котра знає, що кохання — це і невимовна радість, і розпука, від якої «капає з серденька кров». Дівчина, кохана ліричного героя надірвала йому серце  з нього визвала одні
  • Оті ридання голосні -
  • Пісні. А якою розпукою віє від вірша «Як почуєш вночі край свойого вікна»!
  • Як почуєш, вночі край свойого вікна,
  • Що щось плаче і хлипає важко,
  • Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,
  • Не дивися в той бік, моя пташко

Здається, що цей вірш існував завжди, здається, він був не написаний, а знайдений, як діамант-само-родок. Поет зумів передати глибокі переживання людини у різних обставинах, зумів показати ‘її суперечливий життєвий шлях і на піднесенні, і на крутих зламах, в особистих радощах та невдачах. Кохання до жінки — то найсвятіше почуття, хоч це кохання залишається лише мрією, чудовою, але недосяжною. Тому і почуває себе ліричний герой «жебраком одиноким», який йде «назустріч недолі» «сумними стежками».
  • Рядки
  • Як я люблю тебе без тями,
  • Як мучусь довгими ночами — це ніби крик замученої душі поета, котрий втратив останні надії на взаємність. Але кохання — це не річ, яку можна просто викинути геть; воно назавжди залишається в серці людини, і ніяк не можна забути ту єдину, котра завжди буде хвилювати душу і кров. Молить ліричний герой, за постаттю якого легко вгадується сам І. Франко, хай серце

  • Хоч в сні на вид твій оживає,
  • Хоч в жалощах живіше грає,
  • По-людськи вільно віддиха…

Я отримала(в) велику насолоду, коли прочитала(в) збірку І. Франка «Зів’яле листя». Хай там розповідається про сумні переживання, хай журба стискує серце ліричного героя, але я ніби побувала(в) в чарівній казці, прилучилася(вся) до невимовної краси, до всемогутньої поезії. Я вірю, що ця поезія буде жити вічно, даруючи завжди усім людям найприємніші хвилини у житті. Ми трохи помріяли, посумували.

Loading...
 
ПІДВАЛ САЙТУ