"Золоте зерно" ідей у поезіях Івана Франка

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Збірка «З вершин і низин» увібрала в себе найкращі вірші, присвячені боротьбі за краще майбутнє трудового народу. Вона була видана у 1887 році. І назва збірки не випадкова. «З низин», тобто з народних мас, із найбідніших глибин звучить його голос. А «З вершин» — «це голос духа», Який закликає не сидіти, а шляхом боротьби дійти до світлих вершин, поваливши гнобительський лад — скалу: 


«Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод 

Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, 

Бо вам призначено скалу сесю розбить»,— 



чують каменярі-революціонери сильний поклик. 

Як Антей, так і ліричний герой поезії Франка черпає сили від землі, рідного народу: 



Земле, моя всеплодющая мати, 

Сили, що в твоїй живе глибині, 

Краплю, щоб в бою сильніше стояти, 

Дай і мені! 



Автор відчуває наближення соціальних змін і передає це в алегоричній формі у другій «Веснянці»: 



Гримить! Тайна дрож пронимає народи,— 

Мабуть, благодатная хвиля надходить... 

Мільйони чекають щасливої зміни... 



Найвизначнішим віршем збірки є «Гімн». У ньому вже відверто поет заявляє про прихід нового життя, повалення царизму, причому використовує дієслова минулого часу, щоб показати перемогу над злом.Риторичні запитання стверджують неминучість світлого прийдешнього. Ці ж мотиви звучать ще у ранній творчості Каменяра. Перебуваючи у тюрмі, він не падає духом, а ще й підтримує своїх товаришів: 



Треба твердо нам в бою стояти, 

Не лякатись, що впав перший ряд, 

Хоч по трупах наперед ступати, 

Ні на крок не вертатися взад. 



Неабияке місце у творчості Франка займає рідна батьківщина. Тільки палкий патріот міг так написати: 



Ні, хто не любить всіх братів, 

Як сонце боже, всіх зарівно, 

Той щиро полюбить не вмів 

Тебе, коханая Вкраїно! 



Хіба не співзвучні рядки Володимира Сосюри з вірша «Любіть Україну»?

Збірка «Мій Ізмарагд» створена на переспівах із біблійних легенд, але автор подає нам свою мораль, мораль народу, тому й додає займенник «мій». Провідні мотиви обох збірок — громадянські. 

Узяти хоча б вірш «Наймит», де показано тяжке, безпросвітне життя наймита — народу. Але не вічно народові так жити. Його свідомість уже прокидається. А завершує вірш палкий заклик до боротьби і віра в перемогу. 

Чудовим віршем цієї збірки є «Сідоглавому». У ньому показано різко протилежні погляди лжепатріотів і справжнього сина свого народу на служіння батьківщині.

І ніби продовжує цю гему вірш «Декадент». У ньому автор розкриває свою позицію народного борця. Кожна строфа є запереченням до звинувачення Франка в декадентстві: 



Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга — 

Се лиш тому, що склалось так життя. 

Та є в ній, брате мій, ще нута друга: 

Надія, воля, радісне чуття. 



Головною думкою вірша є слова: 



Який я декадент? Я син народа. 



Дійсно, Франко був прологом, провідником передових ідей, а епілог — це кінець існуючому експлуататорському ладу. 

Якою теплотою, щирістю віє від інтимної лірики Франка, яка представлена збіркою «Зів'яле листя»! Сам поет назвав її ліричною драмою. М. М. Коцюбинський так оцінив цю збірку: «Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розумінням душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв». Ця збірка ще раз доводить, що людині ніщо не чуже. Франко — титан революційної думки і в той же час тонкий лірик, тому й близький він нам як звичайна людина, яка вміє так вірно, красиво кохати, і як борець за нову батьківщину. До глибини душі проймають рядки, де автор оспівує свою кохану, з якою не судилося поєднати свою долю: 



Твої очі, мов криниця 

Чиста на перловім дні, 

А надія, мов зірниця, 

З них проблискує мені. 



Ліричний герой наділений лицарськими рисами, як годиться справжньому чоловікові, він готовий взяти на себе всі удари долі, призначені коханій: 



Як в дорозі здиблю горе, 

Що тобі несе удар, 

Сам його на себе справлю 

І прийму його тягар. 



Франко відмінно знає українські пісні, тому багато його віршів із збірки перегукуються з народною піснею. 

Дівчину він порівнює з червоною калиною, горіховим зерням. Фігурують часто і образи-символи: зелений явір, червона рожа, дубочок кучерявий. Вірші часто починається з вигука «ой»: 



Ой, жалю, мій жалю, 

Гіркий непомалу! 

Упустив я голубочку 

Та вже не спіймаю. 



Ліричний герой — мужня людина, він не дорікає коханій за нерозділене кохання, а шукає забуття. Тамує свій сердечний біль у зустрічі з природою: 



Неси ж мене, коню, по чистому полю, 

Як вихор, що тутка гуляє, 

А чень утечу я від лютого болю, 

Що серце моє розриває. 



Вірші збірки «Зів'яле листя» настільки мелодійні, що хочеться назвати їх піснями. Та й багато віршів покладено на музику: «Безмежнеє поле», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Розвійтеся з вітром...», «Червона калино...» і багато інших. 

І. Я. Франка по праву можна поставити в один ряд із такими славетними іменами як Данте, Петрарка, Пушкін, Єсенін, які так ніжно оспівали своїх коханих Лауру, Беатріче, Анну Керн. Звичайно, у збірці дуже багато присвячено віршів Ользі Рошкевич — першому, але нещасливому коханню. 

Власне, за цю відвертість, з якою автор показав драму в особистому житті (хоч вважається, що не можна ототожнювати дівчину у поезії Франка з Ольгою), його і охрестили декадентом його недруги, щоб ще більше додати душевного болю. Але недарма Франко має ім'я Каменяра. Переважна більшість його поезій — це громадянська, політична лірика, і девізом його завжди було


Лиш боротись значить жить... 

Vivare memento! 
Loading...
 
ПІДВАЛ САЙТУ