Loading...

Карпатські Ромео і Джульєтта (за повістю Коцюбинського «Тіні забутих предків»)

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...

1 варіант
Повість «Тіні забутих предків» змістом і стилем займає у творчості Коцюбинського своєрідне місце. Це — художнє відкриття загальноукраїнському читачеві життя народу Гуцульщини, тієї чарівної частини української землі, яка протягом століть була відірвана від великої України.
Центральний герой повісті — Іван — людина надзвичайно здібна, багата і чиста душею, не зіпсована егоїстичною мораллю світу. Іван допомагає своїм батькам здобути шматок хліба. У сутичці з ворожим родом батько був поранений і другого дня по бійці помер. Тяжкі часи настали в родині по смерті ґазди. Загніздилось безладдя, спливали гаразди, продавались царинки одна по одній. Іван був змушений іти в найми. Нелегко було йому розлучатись на якийсь час з Марічкою, яку він гаряче кохав.
Коли Іван повернувся, то не застав Марічки живою: її забрала повінь. Важко переживаючи втрату коханої, він сім років пастушив в угорському краї. Повернувшись у рідне село, Іван через рік одружився не тому, що покохав іншу дівчину, а лише задля того, що «треба було ґаздувати». Але це одруження не принесло йому щастя. Не кохання, а якась розрада в господарстві утримували Івана вкупі з Палагною. Але ненадовго, незабаром сум за Марічкою переміг, відрив від людей, призвів Івана до загибелі.
В образі Івана письменник відбив поетичну душу гуцула, його буйну фантазію. Герой сприймав світ як казку, повну чудес, цікаву, таємничу і страшну. Іван — юнак був стрункий, як смерека, міцний і вродливий леґінь. Природа навчила його грати на флоярі, передавати мелодією свою любов до Марічки.
Коломийки яскраво свідчать про поетичну обдарованість, духовну красу, людяність, «здорову, чисту, рухливу і невтомну душу нашого народу».
Іван кохає багату душею Марічку, що завжди поділяла щастя і горе, вилите Іваном на флоярі, одзивалась на його гру, «як самичка до дикого голуба — співанками».
Сюжет повісті «Тіні забутих предків» перегукується з трагедією Шекспіра. В них можна знайти чимало спільних рис. Як Монтеккі і Капулетті, ворогують роди Палійчуків і Гутинюків. В обох ворогуючих родах є діти, які кохають одне одного, — Іван і Марічка. Як і у Шекспіра, герої Коцюбинського гинуть. Обидва твори є гімном коханню. Головна ж колізія в обох творах — різна.
Якщо у Шекспіра трагедія відбувається через випадкову неузгодженість дій Ромео і Джульєтти, то у Коцюбинського — інакше. Мотивом самогубства і Ромео, і Джульєтти є їхнє кохання. В «Тінях забутих предків» лише Іван гине через несилу перенести смерть коханої, Марічка ж іде з життя випадково. Від самого початку кохання героїв було трагічним. І не тому, що їм на перешкоді стояла ворожнеча родів, а тому, що воно було більшим і сильнішим за життя. Малюючи силу кохання, Коцюбинський шукає його джерела в таїнстві природи, життя, в таїнстві людської душі, яка зберігає у своїх глибинах весь віковий досвід аж до вірувань далеких предків. «Тіні забутих предків» — глибоко національний твір. «Прекрасним твором» назвав його М. Горький, «чудовою поемою в прозі» — М.Лисенко. Він співзвучний з геніальною «Лісовою піснею» Лесі Українки


2 варіант

Сюжет повісті «Тіні забутих предків» перегукується з трагедією Шекспіра. Як Монтеккі й Капулетті, ворогують роди Палійчуків і Гутенюків. І, як у Шекспіра, в обох родах є діти, які кохають одне одного, - Іван і Марічка. Давня ворожнеча має стати перешкодою, і, як у творі англійського класика, герої Коцюбинського гинуть. Обидва твори є гімнм коханню, але на цьому аналогія закінчується: головна колізія – смерть героїв – різна. Мотивом самогубства і Ромео, і Джульєтти є їхнє кохання, а в українському варіанті лише Іван гине через несилу перенести смерть коханої, Марічка ж іде з життя випадково. Смерть дівчини мотивується зовсім іншими причинами, ніж у Шекспіра: вона загинула у великій воді – повені, її не змогли врятувати.
Головна відмінність твору Коцюбинського від «Ромео і Джульєтти» - в особливостях змалювання таємничого казкового світу. І вже в першій зустрічі майбутніх закоханих присутні фантастичні образи, без якиз немислиме гуцульське життя, зокрема щезник. До речі, у цій самій сцені Коцюбинський проявив себе й майстром сюжету, адже перша зустріч Івана й Марічки починається з бійки. Така несподівана колізія свідчить про справжнє мистецьке чуття автора.
Діти природи - Іван і Марічка – цілком віддані своїм душевним поривам, і їхня фізична близькість має вигляд не розпусти, а природного продовження душевних переживань, поривів, як сплітаються в чарівну пісню.
Яскраво й фантастично розповідає письменник про тугу Івана за Марічкою, яка загинула. Його дружина Палагна не спроможна замінити її… Іван марить нею, бачить її вві сні, весь час згадує… Тонкий психолог Коцюбинський показує через фантастичні образи, як поступово змінюється психічний стан молодика, як він урешті-решт утрачає відчуття реальності, як сприйняття казкової природи переходить у марення – зустріч із чугайстром.
Рятуючи Марічку від чугайстра, Іван пускається з ним у танок, а коли злий дух готовий був спинитися, він заграв ту чарівну пісню, сповнену радості й болю, яку почув колись від щезника. Чугайстир не втримався й знову затанцював. А далини гукав голос Марічки – голос, який Іван чув усе життя, на який пішов, шукаючи кохану, хоча знайти так і не зміг….
Від самого початку кохання Івана та Марічки було трагічним, і не лише тому, що на перешкоді була давня ворожнеча родів, а й тому, що воно було сильнішим за життя. Коли гине Марічка, Іван не в змозі пережити це, він тане на очах. «Поклик кохання й муки» породжує в його душі й ілюзії, і фантастичні образи, і призводить до того, що Іван, як і Марічка, втративши пильність, гине від зіткнення з дикою гірською природою.
Отже, на відміну від Шекспіра, малюючи непереборну силу кохання, Коцюбинський шукає його джерела в таїнстві прирожи, життя, людської душі, яка зберігає весь віковий досвід народу.