Збільшити або зменшити шрифт тексту : 
Митцем взагалі може бути тільки
виключно яскрава індивідуальність…
(Микола Хвильовий)
Останнiм часом зросла цікавість до iсторичного минулого, заповнюються прогалини в iсторii украiнськоi лiтератури i в лiтературний процес повертаються письменники, якi з рiзних причин жили й працювали поза межами Украiни. Дивовижними, якщо не сказати,незбагненними шляхами приходили в українську літературу, культуру, духовне життя талановиті митці, які залишили особливий слід.
Життя прекрасної, досі ще абсолютно не оціненої в Україні, письменниці Наталени Королевої не може не вражати. 125 років від дня народження цієї дивовижної людини — прекрасний привід згадати про її місце в українській літературі, як творця рідкісного і дуже складного жанру — філософсько-пригодницької історичної повісті.
Народилася Кармен–Альфонса–Фернанда–Естрелья-Наталена 3 березня 1888 року. Мати Наталени, Марі-Клара де Кастро Лачерда померла при пологах. Дівчинку спочатку виховувала рідна бабуся Теофіла з прадавнього литовсько-українського роду Домонтовичів, яка жила в своєму маєтку в селі Великі Борки на Волині, а згодом, після її смерті — маленьку Наталену відвіз до Іспанії брат матері, Еугеніо офіцер королівської гвардії. Дитина провела дванадцять років у монастирі Нотр-Дам де Сіон у французьких Піренеях. Коли восени 1904 року 16-річна дівчина вперше приїхала до Києва вона вражала всіх, хто її знав, своїми знаннями з історії, археології, філософії, медицини, теорії музики; до того ж вона вже володіла, окрім французької, ще й польською, іспанською, арабською, італійською мовами — а українську, за власним визнанням, «трохи пам’ятала ще з дитинства». Далі було навчання в Київському інституті шляхетних дівчат. Згодом — рішуча відмова від вигідного шлюбу, навчання в імперській столиці Петербурзі, захоплення театром (сценічна кар’єра не була успішною через слабке здоров’я), перебування у Західній Європі (Іспанія, Франція, Італія) та країнах Близького Сходу, участь в археологічних розкопках у Помпеях та Єгипті. Перші художні твори, написані французькою мовою, почали з’являтися в паризьких журналах у 1909 році.
З часом Наталена оселилась і працювала вчителькою у Празі. Тут вона зустріла давнього знайомого ще по Києву — Василя Королева-Старого, письменника, видавця, культурного та громадського діяча, і одружилася з ним. Їхній шлюб виявився міцним і довгим. Особливо важливим є те, що саме Василь Королів-Старий надихнув свою молоду дружину до написання художніх творів українською мовою. Перший такий твір, оповідання «Гріх (3 пам’ятні книжки)», був надрукований в українському тижневику «Воля» (виходив у Відні) в січні 1921 р. Більше Наталена Королева не розлучалася з українською мовою до кінця життя.
Наталена Королева своєю творчістю привнесла в українську культуру новий елемент «європейськості», інтелектуалізму та філософської глибини. Про що, власне, говорили кращі її твори.
Повість «Сон тіні» (1938, видана у Львові, ґрунтовно перероблена автором для видання, випущеного в Пряшеві, Словаччина, 1966 рік) – про життя античної греко-римської цивілізації. «Повість з середньовіччя. 1313» (Львів, 1934-1935 рр., Журнал «Дзвони») — про кризу середньовічної замкнутої фанатичної свідомості, про перші духовнї паростки Відродження. Тут є й цікава сюжетна фабула відкриття пороху, приписуване легендарному ченцеві XIV ст. Бертольду Шварцу. Повість «Предок» (журнал «Дзвони», Львів. 1937-1938 рр.) також твір з життя середньовічної, задавленої інквізиторами Іспанії (до речі, там письменниця яскраво відтворює трагічні сторінки з історії багатьох представників своїх предків по матері — роду Лачерда).
Підґрунтям історичної прози авторки становлять міфологія, культурологія та християнська історіософія, що найповніше відобразилося в романі «Quid est Veritas?» («Що є істина?»), який був написаний у 1939 році (журнал «Дзвони»). Працюючи над романом, Наталена Королева врахувала традицію української і світової історичної прози, запропонувала своє бачення сакральної події, пов’язаної з постаттю Раббі Галилейського (Ісуса Христа), в якій відображена суть божественної і людської історії, а також образів Понтія Пілата, Марії Магдалини, Йосифа Ариматейського та ін., що втілювали в собі трагічні колізії прозріння римського соціуму в період раннього християнства. Блискуче написані «Легенди старокиївські» (1940-1942), журнал «Пробоєм», Прага). Тут уже мова йде про давнє минуле східних слов’ян; дійові особи — князь Аскольд (до речі, Королева вважала, що саме він запровадив християнство на Русі, за що і був убитий), Кирило Кожум’яка. Цикл цих легенд являє собою химерне, філігранно оброблене переплетіння слов’янських, скіфських, давньогрецьких, давньохристиянських і навіть скандинавських переказів, міфів, казок …
І все ж Наталену Королеву все життя дорікали в «абстрактності» її історико-філософських повістей, відірваності сюжетів та образів письменниці від українських реалій. Однак зараз, знаючи, що найкраще з усього написаного цією художницею витримало випробування часом, можна сказати, що повісті Наталени Королевої є цінними передусім тим, що в них розроблена нова концепція людини вільної, всебічно освіченої і цілісної особистості, яка засвоїла ідеали гуманізму. Це і забезпечує творчій спадщині письменниці особливе місце в українській літературі.
Свежие комментарии