Збільшити або зменшити шрифт тексту :
Характеристика Орисі «Оборона Буші»
Образ дівчини-патріотки Орисі, яка виявляє високу мужність під час оборони міста і віддає своє життя в ім’я перемоги над колонізаторами. Образ Орисі позначений психологічною глибиною і логічною переконливістю. Вона твердо вирішила пожертвувати собою заради громадського: Орися сама стріляє з гармати у гурт ворогів, серед яких бачить коханого Антося. Дівчина з обуренням відкидає пропозицію покинути Бушу і полинути в щасливі далекі краї удвох з Антосем. Образ Орисі витриманий в дусі героїко-романтичних традицій, як і вся п’єса. Саме такий образ був актуальним в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. Цю актуальність визначали відданість народній справі, нехтування особистим в ім’я колективу Патріотизм, самопожертву в ім’я суспільних ідеалів, високу духовність утілено в образі сотниківни Орисі Завісної. З перших сторінок повісті увага читача зосереджується на долі і душевного конфлікті дівчини як романтичної героїні. Автор подкреслює високі моральні якості Орисі, провівши її через випробування любов’ю, показавши її патріотичний подвиг. Орися — сильна натура: у тяжкий момент вона непросто знічується, а, навпаки, твердо вирішує допомагати козакам — оборонцям фортеці. Цікаво трактує автор через образ дівчини категорію гріха в християнській етиці. Згадайте епізод, у якому Орися втішає і просвітлює подругу Катрю, котра побивається за коханим чоловіком, який може загинути в бою: «Гріх! Від перед цією Святою Матір’ю гріх! — показала особу Орися. — Вона віддала заради нас свого сина на борошна, до страти, а ми будемо побиватись, що доведеться за віру святу і за вітчизну вмерти!»
Образ Христа
Узагалі релігійність є домінантою світоглядної і ідейно-естетичної системи письменника. Образ Христа проходити через усю повість як істина і моральний орієнтир, утілення любові, добра і світла. Він — й натхненник, й помічник оборонців фортеці, для які на першому місці — захист віри, а ще через неї — і України: «…покликавши вас (Господь) статі твердо й укупі до останнього подиху за хрест цей й за матір Україну». Михайло Грушевський, аналізуючи історичний період Хмельниччини, писавши: «Релігія — це прапор національности в тім часі… Церква — се предмет особливої уваги і опіки української суспільності, заразом показник її національної сили й значення, живчик (тобто пульс) її національного життя». Отож зрозуміло, чому герої повісті не можуть поступитися святинями, символами віри: «Не продамо нашої церкви й нашу життя!» — вигукує один із оборонців Буші. Активним захисником віри, наставником Орисі і інших оборонців виступає панотець Василь. Його образ, як й інші у творі, романтично-пафосний. Рефреном через завісься твір проходити його настанова про богоданість й боговизначе-ність усього й вся у світі: «— Я до вас, панотченьку, — сказала вон (Орися) рівним, спокійним голосом, — мой батько приславши із пригороду двох козаків для останньої оборони із нами замку — очевидячки, кінець наш прийшов!
Характеристика образу Завісного «Оборона Буші»
Михайло Завісний риси характеру: мудрий, щирий, відважний, загартований, здатний до самопожертви, стійкий у вірі, вірний обовязку та військовим наказам, ніжний та люблячий батько та чоловік, вправний командир. Сотник Михайло Завіснний та його козаки — образи ідеалізовані. Старицький поетизує в романтичному ключі козацьку вольницю, звитягу, запорозьку науку для юнаків, а особливо — гумор. Навіть у батальних сценах репліки козаків щедро пересипані щирим сміхом: «— А тривайте, ганьби гукне ще і пані, — сказавши ще і Шрам й приставивши ґнота до полички. Грюкнула пані, та так, що аж земля колом стріпонулася й посипалася купками в рів… — Докинула, докинула пані вельможна! — зраділи козаки. — Саме на середину греблі шерепнула! — Спасибі, добродійко! — поклонилися другі. — Відпасла, хвала Богові, черево, так свої ж по-панськи і гримнула! — Та він, гля, братці, — деякі аж припали до греблі, — певно, винюхують… панський гостинець…»
Характеристика Антося «Оборона Буші»
Другий центральний образ п’єси — шляхтич Антось, князь Корецький. Ще дитиною він потрапив у порядну українську сім’ю, де виховувався і покохав дочку свого названого батька — Мар’яну. Образ Антося Корецького найбільш динамічний й рельєфний у повісті: Антось не лише не погоджується із позицією нападників, а і розмірковує, як бі закликати магнатів відмовитися від замірів поневолити Україну, як прихилити до мирного співжиття два сусідні народи. Проте мрії Антося виявилися недосяжними, тому його зазагибель бачиться символічною — як крах ілюзій щодо примирення двох народів. Антось не лише наскрізь видумана особа, але й і історично неможлива. Повернувшись згодом до шляхетського табору, Антось не може забути Орисі, його душу роздирає конфлікт між почуттям обов’язку перед Вітчизною — Польщею, що кличе його воювати проти Буші, і любов’ю до своєї другої Батьківщини — України, де він виховувався всі юнацькі роки і де жила його кохана дівчина. Цей конфлікт мучить його, бентежить дух героя, шукає виходу і врешті знаходить його в ідеї єднання двох народів. Ця внутрішня душевна боротьба Антося завершується тим, що він так і залишається на роздоріжжі, зазнаючи краху всіх своїх сподівань. Він не мав сил і рішучості ні для того, щоб покинути шляхетський табір, ні для того, щоб пристати до козаків. Так і гине, стоячи між двома таборами, не подолавши конфлікту, що роздирав його душу. Ось чому цілком закономірно, що саме Орися у фіналі драми залишається переможцем, бо Антось мріє про особисте щастя, а Орися до кінця вірна інтересам народу і Вітчизни, які завжди стояли для неї вище за особисті інтереси
Свежие комментарии