Образ природи в поезії Тараса Шевченка

.
Збільшити або зменшити шрифт тексту :
загрузка...
Тарас Шевченко — натхненник національних ідей, проповідник добра, волі, щастя і правди. Саме завдяки його слову, що лунало сильно і впевнено, наш народ усвідомив себе нацією. Де б не був, чим би не займався поет, але завжди перед його внутрішнім зором поставав і дорогий його серцю Дніпро, що «горами хвилю підійма», і затишний «садок вишневий коло хати», і зелені верби «над ярами, над ставами». До болю милий Шевченкові тихий український вечір, співи соловейка в темнім гаї, гнучка тополя й золоте пшеничне поле, яке розкинулось, наче море широке. 
Великий Кобзар з дитинства закоханий у природу рідної України. Саме тому прекрасні пейзажні мініатюри ми знаходимо в багатьох поезіях Кобзаря. Там і байрак шумить, і величні гори-хвилі стогнуть, і стародавні могили в степу височіють — усе зриме, одухотворене. Згадаймо, наприклад, вірші Шевченка: «Тече вода з-під явора», «За сонцем хмаронька пливе», «Вітер з гаєм розмовляє» тощо. В дитинстві Тарас не раз їздив з батьком чумакувати українськими степами і, мабуть, саме тоді полюбив їх на все життя. Степ захоплював поета своєю безмежністю: 

Кругом його — степ, як море 
Широке, синіє 
За могилою могила, 
А там — тільки мріє. 

Читаючи поезії Кобзаря, ми не тільки милуємося досконалими краєвидами, а й спостерігаємо, як природа співпереживає, співчуває героям, постає основою для змалювання трагічних сторінок народного життя: 

Неначе писанка село, 
Зеленим гаєм поросло. 
Цвітуть сади; біліють хати, 
А на горі стоять палати. 
«Княжна» 

Але поряд із квітучою природою поет бачить людей, які стали «чорніше чорної землі»; садочки, які повсихали; біленькі хати, які повалялись, погнили. Все це викликає обурення за Україну, якій судилося терпіти наругу і страждати: 

...скрізь на славній Україні 
Людей у ярма запрягли 
Пани лукаві. 

Голос потоптаної людської гідності, сила непокори — все втілилось у полум'яну поетичну сповідь, пройняту вогнем найсильніших почуттів: 

Я так люблю 
Мою Україну убогу, 
Що проклену святого Бога, 
За неї душу погублю! 

Поет вірив, що народ прокинеться від летаргічного сну, що «розкуються незабаром заковані люди» і примусять себе поважати як націю, а Україна не буде «безталанницею». 
У своїй знаменитій поезії «І мертвим, і живим...» поет звертається до земляків — українського панства, інтелігенції — і дорікає за зраду своєї Батьківщини. Не треба шукати добра на чужині, а треба знати свою мову, свою культуру, своє коріння. Шевченко не закликає обмежуватися вивченням національних досягнень, ні, він закликає опановувати краще із світової скарбниці науки і культури: 

І чужому научайтесь, 
Й свого не цурайтесь... 

Доля неласкава була до Тараса Шевченка, своєю трагічністю вона була дуже схожа на долю України. Але, незважаючи на муки й переслідування, з його серця виринали вистраждані й виболені слова: «Караюсь, мучуся, але не каюсь». 
Здалеку, з лівого берега Дніпра, видно вкриту деревами чудового парку гору-могилу українського Кобзаря. Здалеку бачать її всі ті, хто пливе повз Канів Дніпром. Понад століття дивиться він звідти на Україну, якій віддав усі свої думки й почуття.
Loading...
 
ПІДВАЛ САЙТУ